«Наївність, самообман і корупція» – головні причини, які британське видання ВВС називає факторами падіння прозахідного уряду Афганістану. Однак найсумнішим є те, що Україна також не позбавлена цих загроз, а влада, схоже, не спішить робити висновки з афганських уроків.
Афганський провал Вашингтона
Останній тиждень вся світова спільнота спостерігає наочний приклад провалу американського проекту в Афганістані, який став сигналом непослідовності політики США та поворотною точкою для багатьох небезпечних тенденцій у світі.
Два десятиліття тому Вашингтон голослівно звинуватив Афганістан у переховуванні терористів, які, за словами американців, винні у атаці на американські хмарочоси в Нью-Йорку. Після цього, США починають військову інтервенцію в країну, яку не лише ніколи ніхто не міг завоювати, але й війна проти якої завжди обходилася дорожче за всі наявні ресурси Афганістану. Операцію тоді назвали «цивілізаційною місією демократії», яку Штати безуспішно намагалися збудувати у племінній країні із зародками феодального ладу. А після багатьох років перманентної антитерористичної операції американських військових проти афганських повстанців і талібів, у Вашингтоні нарешті вирішили припинити витрачати гроші на відверто провальний проект, який вже обійшовся бюджету США в 2 трильйони доларів.
Проігнорувавши всі мислимі норми толерантності та демократії, які США останні десятиліття поширювали в світі, вашингтонські чиновники проводять безпрецедентну зустріч з лідерами талібських кланів, а американські війська невдовзі повністю залишають країну. Причому, залишають напризволяще не лише десятки тисяч афганських службовців та чиновників, які тепер залишаться на поталу Талібану, але й тисячі одиниць найкращої в світі бойової техніки, яку з таким скрипом зубів нарешті почали потрошки продавати Україні, причому дорого.
За десятиліття перебування в Афганістані там загинули понад 2 тисячі 300 американських військових, і понад 20 тисяч зазнали були поранені. “У 20 -ту річницю нападів 11 вересня цьогоріч над Афганістаном майорітиме прапор “Талібану”, – пише видання Time. Виведення американських військ, яке більше насправді нагадувало евакуацію, продемонструвало всьому світу декілька вагомих меседжів, після яких вибухонебезпечна ситуація в Центральній Азії може стати тригером для загрозливих геополітичних змін.
Заяви Джо Байдена та американських аналітиків про те, що афганський уряд втримається в Кабулі надовго, поставили під сумнів здатність американських політиків та аналітиків правильно аналізувати ситуацію в регіоні, в якому проамериканський уряд впав всього за десять днів. Водночас, виведення військ лише підтверджує традиційну схильність американських демократів скорочувати далекосяжні зовнішньополітичні стратегії заради більшої уваги до захисту інтересів «простого американця».
Якщо в минулому американські політики ставили собі в заслугу приклади Південної Кореї, Японії чи Тайваню як успішні зразки бурхливого зростання в американській зоні впливу, то Афганістан став одним з найбільш наочних американських провалів державного будівництва, яке за два десятиліття закінчилося гучним пшиком.
Нерозуміння місцевої ситуації, ставка на контрпродуктивних корупціонерів та спроби нав’язування абсолютно незрозумілих племінному афганському суспільству західних ліберальних концептів толерантності, гендерної рівності, просування прав ЛГБТ та урбаністичного громадського активізму, призвели до того, що афганці лише брали гроші з американських фондів, а у справі будівництва «молодої афганської демократії» займалися банальним окозамилюванням.
Яскравим прикладом такого «демократичного активізму» став поставлений американцями президент Афганістану Ашраф Гані, який був відомим вченим-економістом в США та високопосадовцем Світового банку. На другий тиждень після виходу американських військ, цей прозахідний реформатор втік зі столиці, дуже ліберально оголосивши такий вчинок «небажанням проливати кров», через що тепер таліби залиють вулиці міст і сіл кров’ю всіх тих жінок, які не носили паранджу або ходили до школи чи на роботу, і помстяться тим афганцям, які в будь-який спосіб співпрацювали з американською адміністрацією.
Хоча всі, хто хоч трохи знайомий з політичною історією та державотворенням, знають, як погано поспішно будувати ліберальну демократію там, де панує трайбалізм і, ще навіть не сформувався феодалізм. Сьогодні чимало західних експертів говорять, що кращим варіантом для Афганістану був би якийсь прозахідний військовий режим, який би ставши перехідним етапом до демократії, навів би в країні «порядок» і не допустив такого хаосу, однак, в схоже, в підручники політичної історії заглянули занадто пізно.
300-тисячна афганська армія, на підготовку та озброєння якої США витратили 88,3 млрд доларів, як виявилося, існувала переважно на папері, а формування військових батальйонів стало вигідним бізнесом для місцевих командирів. За словами американських військових, афганські офіцери створювали на папері «батальйони-привиди», яких насправді не було, але на їх утримання від США надходили гроші, які розкрадалися військовим керівництвом Афганістану. Відомо як мінімум про 46 батальйонів-привидів, по 800 людей в кожному, – наводить французька Le Monde дані західного дипломата, який працював в Кабулі. Більше того, рівень віри в демократію та довіри до американських союзників у афганських військових був настільки низьким, що афганська армія або розбігалася, або відступала чи переходила на бік талібів, здавши ворогу всю країну всього за десять днів.
Афганістан у центрі Європи
Показово, що ті самі причини, які призвели до краху Афганістану – наївність, самообман і корупція, міцно вкоренилися й в Україні, яка за словами політиків, начебто й готова до відсічі російській агресії, але на практиці є багато причин остерігатися афганського сценарію і на берегах Дніпра. Корупція в армії, непатріотичні, некомпетентні особи на відповідальних армійських посадах, засилля паркетних генералів, скандали та річні затримки з надходженням нових озброєнь насправді не особливо відрізняються від ще нещодавньої ситуації в афганській армії.
Державна бюрократія створила такі рамки для роботи військових заводів, що підприємства не хочуть або не можуть братися за ремонт техніки та озброєнь на таких екстремально-кабальних умовах. Державний військовий бюджет 2021-го року суттєво менший, й українська армія отримала менше фінансування, аніж мала у 2020-му.
За сім років війни з Росією в Україні так і не спромоглися побудувати потужний оборонний флот хоча б в москітному варіанті, який міг би прикривати українське морське узбережжя від атаки російського Чорноморського флоту. Звісно, багато коштів країна спрямувала на дороги, на «Велике будівництво», на впровадження ліберальних програм у закладах освіти – точно так само, як прозахідний уряд Афганістану ще декілька місяців до свого падіння.
Водночас, засилля російського культурного продукту, концерти російських співаків в українських містах, фактична відмова телеканалів від українізації ефіру та амбівалентна політика «какая разніца» створюють в Україні ті ж самі ідеологічні умови, за яких афганські солдати в своїй країні вважали за доцільніше дезертирувати, аніж воювати з ідейно мотивованим і зазомбованим ворогом, якому афганські демократичні сили давно програли інформаційну війну.
Афганські уроки для України
Гіркий приклад Афганістану мав би спонукати українське керівництво до грунтовних висновків, адже якщо завтра Путін, заохочений вигідною енергетичною кон’юнктурою після добудови газопроводу «Північний Потік-2» та появою можливості розміщення російських військ в Білорусі, почне вторгнення в Україну, то що діюча влада реально зможе протиставити агресору?
Урок № 1. Американці можуть кинути. Як завжди.
Правлячій Зе-команді варто усвідомлювати, що американці не завжди будуть лякати Москву санкціями, а після певних домовленостей з Кремлем, можуть залишити регіон у зоні впливу Москви, висловивши глибоку занепокоєність і жаль. Так само, як тим нещасним афганцям, які чіплялися за шасі злітаючих американських літаків у Кабульському аеропорту в надії врятуватися перед наступом талібів. Українська влада це вже спостерігала і в 2014-му, і на прикладі енергетичного пакту Байдена-Меркель, і переконається в істинності цього уроку ще не раз.
Урок № 2. Ніхто нас не захистить, якщо не самі себе не захистимо.
Навіть залишаючи Афганістан, американці залишаються щирими зазначаючи: ми двадцять років будували вам демократію, давали гроші, тренували і озброювали армію, навчали демократичну молодь, і не наша вина, що демократія у вас не прижилася і ви все втратили. За свободу треба воювати. В України, яка не має й десятої частини тієї допомоги, яку США давали Афганістану, ситуація ще більш показова. Джавеліни чи прибережні катери це добре, але якщо Україна всерйоз не займеться власною оборонкою та зміцненням армії – росіяни невдовзі будуть в Києві.
Урок № 3. Програш в інформаційній війні означає програш на полі бою.
Приклад Афганістану яскраво засвідчив, яке значення має патріотизм, ідеологічна мобілізація та національна ідентичність в умовах, коли ворог постійно спекулює на недоліках влади, корумпованості посадовців, високих цінах та всіх тих багатьох проблемах які завжди існують в кожній країні. Але за умов інформаційної війни такі меседжі здатні деморалізувати та зневірити будь-яку націю чи армію у доцільності ризикувати власним життям заради оборони своєї країни. Якщо ж українські телеканали і надалі розвиватимуть національну ідентичність воюючої країни російськими і російськомовними серіалами, «псами», «сватами», «ментами» та іншою продукцією подвійного призначення (не тому, що зроблено для російського і українського телеглядача, а тому, що виконує одночасно і культурно-розважальну і інформаційно-диверсійну роль), тоді Зеленському залишається лише Богу молитися, щоб у випадку чергової хвилі агресії в країні знову піднялася така ж хвиля добровольців та волонтерів, як у 2014 році.
Приклад падіння уряду Афганістану та швидкого захоплення країни талібами мав би стати негайним приводом для реформ та якісних змін в українській армії, інформаційному просторі та економіці, інакше Україна ризикує перетворитися в Афганістан у центрі Європи.
