Після закінчення Холодної війни пройшло вже 30 років, проте Росія, будучи спадкоємицею СРСР, попри спортивні досягнення, економіку та значну частину територій, залишила собі ще одну рису «червоного» тоталітарного режиму – протистояння із США. На щастя, як за часів Радянського Союзу, так і за новітньої історії, до відкритих воєнних дій не доходило, проте взаємна критика та геополітичні ходи, спрямовані на ускладнення життя опонента, завжди були присутні у політиці обох держав. Так є і сьогодні.
Після обрання Джо Байдена на посаду президента Сполучених Штатів, він одразу ж почав «гнути свою лінію» як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. Наприклад, президент Америки вже встиг провести зустрічі із представниками країн Великої сімки, НАТО, ООН і перейшов до розмов із іншими стратегічними партнерами. Наприклад, він вже провів телефонну розмову з Володимиром Зеленським, під час якої сторони домовились про зустріч, але є одне «але». Перед тим, як зустрітись із нашим гарантом, президент США відвідає керманича Кремля Володимира Путіна.
Саме тут думки українців, як завжди, розділились на «зрадофілів» і «перемогофілів». Одні стверджують, що це спроба двох сильних держав домовитись «за спиною» в України. Прихильники цієї теорії як аргумент використовують надто гнучку позицію Байдена, яка стосується газогону «Північний потік-2» – США не стали втручатись і Росія з Німеччиною добудували його. Це, нагадаємо, суперечить економічним інтересам України.
Опоненти «зрадофілів» вважають, що всі ці розмови не призведуть ні до яких кардинальних змін у стосунках усіх трьох держав. Вони стверджують, що Байден не «зливатиме» Україну, бо це не вигідно йому. Крім того, макі дії обов’язково призведуть до критики на його адресу в обох палатах парламенту США, а це президенту також не потрібно. Та й зустріч Зеленського із Байденом, після того, як той поговорить із Путіним, можна буде готувати більш ретельно, оперуючи новими фактами.
То про що може домовитись Джо Байден із Путіним, яка роль України у цих процесах та якими наслідками це може обернутись для нас? Про це журналісту ІА «ПІКА» розповіли міжнародний експерт Олександр Хара, керівник політичних програм Інституту майбутнього Юрій Романенко та політолог Кирило Сазонов.
Чого нам очікувати від зустрічі Джо Байдена та Володимира Путіна?
Олександр Хара:
По-перше, ми маємо розуміти, що сенс усіх цих розмов – це, передусім, вирішення питань, які цікавлять США. Безумовно, у нас триває війна, вбивають людей, нам це болить, але зовнішня політика завжди базується на національному інтересі. Для Америки мова йде про стратегічну безпеку, оскільки РФ поки єдина держава, яка кілька разів може знищити цей світ і вона є фактичним суперником для США.
Друге питання – це інша шкідлива російська активність: кібератаки, втручання у вибори та інші загрози союзникам і партнерам США. В цю категорію, вже після союзників, потрапляємо і ми.
Крім того, ще буде підніматись питання Китаю. Воно пов’язане із Росією, але більше приховується. США не хочуть, щоб Москва зближувалась із Китаєм і ставала його партнером у повному сенсі цього слова.
Україна буде згадуватись у контексті того, як можна вибудувати, як Байден сказав, «стабільні відносини». Тобто, це не дружні та не партнерські стосунки, а просто щоб було зрозуміло, що відбувається, аби уникнути сюрпризів, які можуть призвести до конфронтації та збройного конфлікту. Саме так нам варто розглядати шанси для України.
Чесно кажучи, вже є певні негативні для нас ознаки. Перша – це, безумовно, зняття санкцій із компаній, які будують «Північний потік-2». Другий момент – це слова прессекратаря США щодо участі Росії в НАТО. Я розумію, що напередодні зустрічі Байдена із Путіним американці не хотіли дратувати росіян, але це називається «подарувати їм невеличкі перемоги».
«Зливати» нас точно не будуть, бо на це немає жодних передумов. Всередині Америки Байдена критикуватимуть не лише республіканці, а й велика частина демократів. Путін, у свою чергу, не має чогось, щоб запропонувати Байдену, аби той погодився зруйнувати європейську систему безпеки і порушити усі обіцянки, які він дав народу США. Тобто, трагедія нас не очікує.
Юрій Романенко:
Тема України – це лише один із сюжетів, він не є ключовим
Я раджу не слухати ідіотів, які, як і я, не знають майбутнього і поняття не мають, що відбудеться на цій зустрічі. Проте ми можемо здогадуватись.
Думаю, що в загальному США та Росія вже про щось домовились, бо навіть рішення по «Північному потоку-2» це чітко демонструє. Скажімо так, якщо вони ще й не домовились, бо угоди укладатимуться на зустрічі, то певна логіка дій вже проглядається. Вона показує, що сторони будуть намагатись прийти до якихось компромісів, які будуть стосуватись їхніх національних інтересів. Для американців зараз проблемою номер один є Китай і вони на все дивляться крізь призму Пекіну і того, як все можна вирішити. Оскільки для Штатів зараз принципово втримати Європу у своїй «орбіті», а ключова європейська держава – це Німеччина, то Байден буде намагатись вибудувати певну структуру, опираючись на Берлін. Тоді він старатиметься впливати на Європу та Росію.
Ясна річ, що і тема України буде підійматись на тій розмові, але це лише один із сюжетів, він не є ключовим. Після того, як Америка заявила, що їхнім національним інтересам суперечить блокування «Північного потоку-2», стало все зрозуміло. Тільки наші дурники бігали по Україні, розмахували прапорами і вірили, що його не добудують. Ці речі пов’язані із переходом економіки Німеччини та ЄС на водень і відповідні технології, за якими майбутнє. Саме це і визначає всі подальші кроки. Це трильйони доларів і Україна, яка просто хоче викачувати Газ і продовжувати банально «сидіти» на транзитній трубі, всім «до лампочки».
Кирило Сазонов:
Зустріч Путіна із найвпливовішим та одним із найагресивніших політиків сучасності, ясна річ, викликає масу чуток та домислів. Також ми маємо розуміти, що чутки, які лякають, а не заспокоюють, розходяться краще. Тому я вже чув дуже багато версій, що нас продадуть, «обміняють» на Сирію, у нас за спинами вирішать нашу долю і таке інше. Але це все виключно чутки і якихось сенсацій від зустрічі між Байденом і Путіним очікувати не слід. Будь-які серйозні рішення та угоди набувають чинності після дуже кропіткої роботи чиновників нижчих рангів. Президенти лише підписують папери.
Ця зустріч – це просто «звіряння» позицій. Байден не здасть нас і не буде ні про що серйозне домовлятись і Путіним хоча б тому, що його і так дуже сильно критикують за його позицію по «Північному потоку-2». Він вирішив зіграти роль «доброго поліцейського» і нарвався на критику не лише республіканців США, а й демократів. Ба більше, обидві партії мають доволі жорстку позицію по Росії. Тому в Байдена немає тут свободи маневрів.
Путін теж не дуже має, чим поступатись, він не готовий торгуватись. Тому ця зустріч буде просто звірянням, окресленням «червоних ліній» і таке інше. Звісно, буде підніматись питання Близького сходу та України, але доленосних рішень ухвалено не буде. Думаю, журналісти потім будуть думати, про що ж їм писати після цієї розмови. Максимум, що виграє Росія, це те, що її запросили за стіл переговорів із впливовими людьми. Але тут треба врахувати, що Байден зустрінеться з Путіним в останню чергу – після Великої сімки та НАТО. Тому я б не очікував ні негативу, ні сенсацій.
Що обговорюватимуть президент США Байден та Володимир Зеленський?
Олександр Хара:
Я думаю, що якщо глянути не лише на останню телефонну розмову між Байденом і Зеленським, то ми побачимо позитивні аспекти. Росія ескалувала ситуацію на наших східних кордонах і це спричинило дзвінок Вашингтону до Москви і домовленості про цей саміт. Другий важливий сигнал – це телефонна розмова між Байденом та Зеленським, а також домовленість про візит, який має відбутись. Це позитив, який ми бачимо у діях Америки на російському напрямку. Вони цим показують, що ставляться до нас серйозно. В дипломатії дуже багато означають символи і ці дрібниці вже були здійснені.
На жаль, напередодні зустрічі між Байденом та Путіним президент США не зустрівся із Зеленським, але при вищенаведених сигналах, це також позитив.
Нам, безумовно, треба готуватись до серйозної розмови з американцями. До нас є купа питань і претензій про те, що Зеленський і його влада робить стосовно українців. Багато з його обіцянок наразі не виконуються. Я маю на увазі боротьбу з корупцією, верховенство Права і низку інших речей, які турбують американців, але повністю співпадають з інтересами українського суспільства. Нам треба бути відвертими, визнавати свої помилки і пропонувати нові плани, що Зеленський буде робити до кінця своєї каденції. По-друге, треба подумати, як це має бути вмонтовано у наш діалог із Штатами.
Юрій Романенко:
Якщо США досягне певних «рамкових» домовленостей із росіянами, то Зеленського просто поставлять про них до відома і будуть пояснювати нові «правила гри».
Кирило Сазонов:
Зустріч Байдена із Зеленським обов’язково відбудеться, це питання найближчого часу. Інша справа, що й тут ні США, ні Україна якихось принципово нових документів, наскільки мені відомо, підписувати не стануть. Ця зустріч теж буде носити характер знайомства і окреслення певних перспектив. Можливо, будуть визначені якісь пріоритети. Зеленський із Байденом можуть обговорити перспективу американських інвестицій у видобування вуглеводню в Україні чи отримання Україною звання першого партнера США за межами НАТО. Другий варіант взагалі дуже цікавий з огляду на можливе відкриття військових баз на території України.
Якщо такі речі будуть озвучені, то це поки будуть лише проекти, які будуть довго погоджуватись і готуватимуться документи. Результати таких зустрічей – це попередні домовленості.
Якими наслідками для нас можуть обернутись ці зустрічі?
Олександр Хара:
Я не думаю, що якісь великі наслідки будуть одразу, оскільки політика – це не стан, а процес. Я абсолютно переконаний, що не відбудеться «злиття» наших інтересів після зустрічі Байдена і Путіна. Можливо, певні моменти будуть підкориговані. Наприклад, публічна підтримка і роль США у пришвидшенні набуття нами членства в НАТО.
Інше питання – це рівень підтримки України. Я маю на увазі як фінансову підтримку, так і надання нам зброї і укріплення Збройних сил України. Тобто, чи все залишиться на тому рівні, на якому є сьогодні, чи щось зміниться.
Проте кардинально нічого не зміниться, Путін думає, що може «дотиснути» Україну. Хоч його і «душать» санкції та в самій РФ ситуація є негативною, йому здається, що він може «пересидіти» цей період. Президент Росії не йтиме на поступки по Донбасу, Крим росіяни вважають своїм і вони взагалі не хочуть про це навіть розмовляти. Скажімо так, Росія найближчим часом не змінить свій курс і все питання полягатиме у тому, наскільки нас будуть підтримувати, аби Путін пересвідчився, що його політика не є успішною.
Юрій Романенко:
Україна тут все одно не виступає суб’єктом, вона береться до уваги винятково в контексті стосунків між Росією та Америкою
Все буде залежати від результатів цих зустрічей, а зараз це просто гадання на кавовій гущі. Та, все ж, думаю, що якщо США та РФ прийдуть до певного консенсусу, то відбудеться «фінляндизація» України. Ми станемо «сірою» зоною, яка знаходиться на межі великих «тектонічних плит». Нашу економіку «дерибанитимуть» і ті, й інші, а з огляду на безпеку, ми залишимось у «підвішеному» стані, ніхто нас не буде брати в НАТО і таке інше.
Якщо Путін з Байденом домовляться, то потім ще буде певний період спостереження за тим, як ці домовленості виконуються. Якщо ж вони не домовляться, то все буде по-іншому, чекаємо результатів. Але Україна тут все одно не виступає суб’єктом, вона береться до уваги виключно в контексті стосунків між Росією та Америкою.
Кирило Сазонов:
Знову ж таки, в ході цих зустрічей не буде прийнято ніяких рішень. Для нас наслідком може бути окреслення контурів подальшого розвитку й співпраці із США. Для цього є цікаві варіанти, та ж енергетика чи військова співпраця, але поки ніяких рішень не буде.
