БУЧА, БОРОДЯНКА, ІРПІНЬ, ГОСТОМЕЛЬ, МАКАРІВ… наші рідні міста. Допоки буде битися УКРАЇНСЬКЕ серце – не забудемо і не пробачимо.
Про це у своєму блозі на “Українській правді” написав голова політичної партії «Сила і Честь», ексголова СБУ, ексначальник Головного управління розвідки Міноборони України, ексзаступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор технічних наук, професор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, генерал — полковник Ігор Смешко.
З прадавніх часів жорстокість і нелюдськість на війні засуджувалась Людьми. Один із батьків міжнародного права Гуго де Гроот (Гюго Гроцій) ще у XVII столітті написав трактат “Про право війни та миру”, який до 1775 року витримав 77 видань латиною, нідерландською, німецькою, французькою, англійською та іспанською мовами.
Згідно з прийнятими з тих часів нормами міжнародного права, основою якого є ПРИРОДНЕ ПРАВО, – все, що суперечить РОЗУМНІЙ ПРИРОДІ ЛЮДЕЙ і розходиться з ВОЛЕЮ БОГА – є нелюдським, морально ганебним і знаходиться поза законами ЛЮДСЬКОГО співіснування. Навіть під час війни.
Тому сьогодні у світі без додаткових пояснень люди розуміють, про що йдеться, коли вони чують про Герніку, Орадур-сюр-Ґлан, Хатинь, Лідиці… У ці дні до цих скорботних місць додалися й українські міста БУЧА, БОРОДЯНКА, ІРПІНЬ, ГОСТОМЕЛЬ, МАКАРІВ… Відомі вже на весь світ жахливими злочинами, які скоїли там російські окупанти. А що чекає нас попереду, коли дізнаємось про інші, ще не звільнені до кінця українські міста, як, наприклад, МАРІУПОЛЬ?
Як професійний військовий і кадровий офіцер, вважаю, що так звана сучасна “російська армія” назавжди вкрила себе ганьбою і втратила право називатися армією. Будь-яка асоціація її з колишньою радянською армією часів Другої світової війни тепер також є злочином.
У тій армії у боротьбі з фашизмом загинуло 3 мільйони українців. 4 мільйони цивільного населення України також віддали своє життя за те, щоб Москва у 1941 році вистояла, а нацистський Берлін у 1945 році – впав. Давши тим самим шанс і сучасній Німеччині, сором’язливій у визнанні нового російського нацизмо-фашизму, насолоджуватись добробутом і демократією.
Мене у військовому училищі вчили ще ті справжні фронтовики-офіцери, здебільшого українці, які соромилися носити нагороди, окрім у День перемоги. Не любили спогадів про війну і підіймали тост лише за загиблих рідних і товаришів. А також за тих, хто вчив їх самих на тій нелюдській війні – саме людяності.
Справою Честі для УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ має стати тепер виявлення і покарання російських убивць за їх злодіяння в Бучі та інших мирних містах України. Вони не є військовими. Вони – НЕЛЮДИ. Такі злочини не мають і ніколи не матимуть строку давності. Як і слово “росіянин” повинно нарешті бути відокремлене від слова “руський”. Тому що справжні нащадки РУСЬКИХ ЛЮДЕЙ – це УКРАЇНЦІ.
Перемога буде за нами!
