Поки деякі представники республіканської партії США намагаються заробити собі електоральні бали на тому, що, мовляв, Вашингтон надає занадто велику допомогу, яку взагалі бажано звести до нуля, в американському аналітичному центрі Center for European Policy Analysis (CEPA) по полицях розклали всю ситуацію.
При цьому, якщо мова йде про грошовий еквівалент, то виходили саме з цього параметра, розглядаючи його, як інвестиції у безпеку. Загалом адміністрація Байдена отримала від Конгресу згоду на 40 млрд доларів для підтримки України у 2022 році та 37,7 млрд доларів у 2023 році. Понад 50% з цієї суми спрямовано саме на оборону.
Й порівняти ці гроші цілком можливо із поточними витратами США на оборону, які становлять 715 млрд доларів на 2022 рік. Таким чином річний розмір допомоги Україні від Вашингтону складає 5,6% від загальних оборонних витрат. Водночас результат 9-місічної війни для РФ наступний:
Й для США витратити 5,6% від свого оборонного бюджету на знищення, як мінімум половини всього військового потенціалу РФ зразка 2021 року – це найкраща інвестиція з можливих. При цьому, як порівнюють аналітики, частка оборонних витрат США, які виділяються на протидію саме РФ складають 100-150 млрд доларів.
Але насправді й такі оцінки можуть бути применшеними через каскадні негативні ефекти для обороноздатності РФ через високі втрати, як у живій силі, так й у техніці, стрімкого вичерпання ресурсів наявного озброєння, скорочення запасів та мобілізаційного резерву.
Що своєю чергою призводить до необхідності Кремля витрачати ресурси не на посилення свого війська, а не спроби утримати його довоєнні можливості. І все це в умовах санкцій та умові протистояння США та НАТО, тобто “перегонів озброєнь”.
Мовою цифр поточні витати колективного Заходу на оборону складають 2% від ВВП, що значно більше за 1 трильйон доларів на рік. А загальний ВВП РФ складає 1,8 трильйона, що змусить перенаправити Кремль всі ресурси на оборону нехтуючи всіма іншими аспектами економіки, що цілком логічно призведе до тих самих наслідків, що й Холодна війна.
Більше того, поточна безпекова ситуація вже вивела багато країн Європи з летаргійного сну колективної безпеки й поступово витрати на оборону потрохи збільшуються. Закуповується більше озброєння, а головним світовим його експортером є США. При цьому навіть не країни НАТО, які до цього могли обирати російське озброєння з огляду на його дешевизну, тепер також підуть до Вашингтону, а це не тільки питання економіки, але й дипломатії та союзів.
Врешті-решт, ця підтримка з боку Заходу є наявним прикладом наслідків для будь-якої іншої країни-агресора, що також впливає на загальну світову безпеку. Таким чином, враховуючи те, що ці висновки максимально прагматичними та логічними, то їх цілком розуміють всі західні лідери. Тому, відносно будь-яких політичних заяв, можливо ставитись з певною долею скепсису та відокремлювати внутрішню політику від безпекової та міжнародної.
Але звісно у підтримці Заходу допомога вимріюється не тільки у грошах, а найголовнішим фактором стає час та наявність самого озброєння для допомоги. Саме тому в Європі думають, як вийти зі “збройової кризи”.
