Ситуація поблизу східних кордонів України є дуже неспокійною та навіть загрозливою: Москва почала накопичувати військову силу поблизу кордонів з Україною, в окупованому Криму та на території ОРДЛО. Мова йде як про військову техніку, так і про живу силу.
На такі “маневри” Кремля відразу почав реагувати весь світ. Спочатку, як і завжди, всі були “глибоко стурбовані”, проте пізніше, зрозумівши, що на Путіна це не діє, різні держави перейшли до дій. Так, Чехія вислала за межі власної країни 18 російських дипломатів через підозри у причетності російських спецслужб до вибуху на складі боєприпасів у 2014-му році. Президент Туреччини Реджеп Ердоган також пішов у жорстку конфронтацію із Москвою і пообіцяв надати Україні військову підтримку. Навіть друг Путіна, президент Франції Емманюель Макрон заявив, що у разі “неприйнятної поведінки” Росії, буде необхідно “окреслити чіткі червоні лінії” та вдатись до нових санкцій. Крім того, США та Великобританія не змінили власної риторики — вони теж заявили, що “не стоятимуть осторонь” у випадку вторгнення РФ на нові території України.
Всі ці події, до яких прикипів погляд усього світу, стали причиною багатьох дискусій та суперечок. Хтось каже, що відкритої війни не уникнути і треба до неї готуватись, а інші стверджують, що це блеф і таким чином Путін просто тисне на Київ. Одні вірять, що наші союзники разом із нами протистоятимуть спільному ворогу, а інші вважають, що світ так і залишиться “прикро враженим”.
То чи наважиться Путін на відкриту війну проти України, які є варіанти розвитку подій та якими можуть бути наслідки? Про це в інтерв’ю із журналістом ІА “ПІКА” розповів військовий експерт і полковник запасу ЗСУ Олег Жданов.
- Яка причина того, що Путін ескалує ситуацію на сході України?
Сьогодні ударного угрупування, яке могло б здійснити масштабний і повноцінний наступ на Україну, у Росії не створено
Це демонстрація сили та намірів. Думаю, що Путін хоче максимально натиснути на Україну приблизно до кінця літа. Таким чином він хоче примусити нас виконати Мінські домовленості у контексті Російської Федерації. Тобто, це просто намагання натиснути на нашу владу.
Як би нас не лякали, але сьогодні ударного угрупування, яке могло б здійснити масштабний і повноцінний наступ на Україну, у Росії не створено. Ба більше, його навіть немає із чого створити. Саме це є головним питанням. На жаль, нам політики не все розповідають, але ситуація зараз саме така.
- Як Росія може повестись за такої ситуації?
Єдиний загрозливий напрямок, де ми можемо очікувати якусь конфронтацію з боку Росії, це Донбас. От саме на території ОРДЛО вони можуть щось робити. РФ вже підготувала суспільство з обох боків, і в Україні, і на Донбасі, до початку активних бойових дій. Вони фактично знайшли собі підґрунтя, аби не продовжувати домовленість про припинення вогню. Тому офіційна Москва цим може скористатись. Але це будуть тільки обстріли і робота розвідувально-диверсійних груп для того, щоб нанести нам максимального ураження. Чому? Тому, що кожен вбитий (підкреслюю: вбитий, а не поранений) український солдат — це розхитування ситуації, соціальна напруга і удар по рейтингу президента Володимира Зеленського.
- Яким чином можуть розвиватись події?
Політична Росія намагається домовитись із Німеччиною та Францією за нашою спиною
Я думаю, що зараз в Кремлі прораховуть усі «плюси» та «мінуси» ситуації, яка склалась. Один із варіантів може бути таким, що десь у середині літа оця конфронтація може закінчитись масштабною провокацією, як це було 1 вересня 1939 року. Тобто, росіяни можуть вийти в якусь «сіру» зону, на камеру обстріляти власні позиції чи житлові квартали і таким чином легалізувати свої війська на Донбасі, піднявши миротворчий прапор. Вони так зробили в Абхазії. Якщо росіяни підуть за цим сценарієм, то, по-перше, будуть легалізовані їхні війська, по-друге, усі визнають ці новоутворення, які називають себе «ЛНР» та «ДНР», а по-третє — Росія працюватиме у парадигмі «Путин — собиратель земель русских». Тоді партія «Единая Россия» іде на вибори і отримує там хороші результати. З урахуванням фальсифікації, може навіть перемогу.
Тому за такого сценарію, тактично Путін виграє. Але він програє стратегічно, бо як тільки він легалізує російські війська на Донбасі, то вони самі «поховають» Мінські домовленості та йому буде необхідно шукати якусь альтернативу. А Росію не влаштовує втрата України у якості політичного васала.
Думаю, що один із варіантів Кремля може бути таким, але вони все ще вагаються, що їм робити. Тому на нас чиниться такий тиск і його пік припаде на середину літа. Політична Росія намагається домовитись із Німеччиною та Францією за нашою спиною і ці кластери для нас є пасткою. А з воєнної точки зору ситуація ще гірша: вони стріляють, а ми ні. Ми знову мішень і у нас мало не щодня є вбиті військові. Для суспільства це неприйнятно.
- Як Україні протистояти цьому?
У Нормандському форматі три миротворця вмовляють Україну помиритись самій із собою
Нам треба змінювати свою стратегію. Необхідно переходити від стратегії настроїв поразки до суверенних вимог. Якщо країна висуває власні вимоги, то саме у цьому й полягає її суверенітет. Нам треба визнавати Росію стороною конфлікту і змінювати Нормандський формат у тому плані, що РФ не є миротворцем, а саме стороною конфлікту, яка має нести повну відповідальність. Не треба боятись, що ми посадимо Путіна навпроти себе за столом переговорів, а Франція і Німеччина будуть сидіти по боках. Сьогодні це все виглядає вельми комічно: у Нормандському форматі три миротворця вмовляють Україну помиритись самій із собою. А наш президент постійно стверджує, що ми воюємо із «тією стороною». Вибачте, але в мене є питання: хто така «та сторона» і яка її політична приналежність? Якщо це громадяни України, то це громадянська війна і тоді Росія може й дійсно миротворець. Якщо це росіяни, то це збройний конфлікт між Україною та Росією. Поки ми не визначимось із супостатом, доки ми не визнаємо, хто проти нас воює, доти не буде ніякого руху у плані врегулювання цього процесу.
- Які держави можуть виступити нашими союзниками?
Україні треба шукати тих, хто разом із нами сяде за стіл переговорів і допоможе відкрити очі Європі, що стороною конфлікту є Росія, а не якісь незрозумілі та безіменні бойовики
Нашими союзниками сьогодні можуть виступити Великобританія, Польща і Туреччина. Я розумію, що Сполучені Штати Америки будуть нас підтримувати, але вони ніколи не долучаться до Нормандського формату і ніколи не будуть відкрито протистояти Російській Федерації. Штати будуть нашими руками і нашою кров’ю тиснути на Москву, що вони зараз і роблять. А Україні треба шукати тих, хто разом із нами сяде за стіл переговорів і допоможе відкрити очі Європі, що стороною конфлікту є Росія, а не якісь незрозумілі та безіменні бойовики. Польща та Британія просились до Нормандського формату і ми, будучи стороною, яка постраждала, маємо повне політичне право запросити будь-кого, хто нас підтримає.
- Як нам допоможуть ці країни у випадку наступу Росії?
Росія не має чим наступати. Скажу вам як військова людина, Путін не має ударного угрупування, яке могло б здійснити військово-наступальну операцію. Немає другого ешелону чи резерву. От вдарять вони один раз, а далі що? Тікати назад?
Не варто також забувати, що якщо російський солдат у будь-якому місці перетне український кордон, то всі намагання Кремля створити образ миротворця чи сказати, що їх там нема, як любить Володимир Путін, розіб’ються, немов кришталева ваза. Просто вщент. Це вже буде офіційна війна, до якої вже не приплетеш ні “зелених чоловічків”, ні шахтарів, ні нікого. І тоді ті самі країни Євросоюзу, які вестимуть війну проти РФ на Європейському континенті, будуть просто вимушені розривати із нею всі стосунки, як цього вимагає статут ООН. Німеччина, яка в грудні відкрила найбільший у східній Європі завод по збиранню автомобілів “Мерседес”, покине його напризволяще? Я так не думаю.
- Нещодавно Чехія вислала російських дипломатів, президент Франції Макрон заявив про “червоні лінії” та санкції проти Росії, а Туреччина і зовсім пішла у конфронтацію із Кремлем. Чим це можна пояснити?
Я б сказав, що тут роль зіграв фактор розголосу парадигми “не розхитуйте човен, бо Путін нападе”. У тому числі й завдяки намаганням нашого Офісу Президента, який так сумлінно розганяв паніку про агресію з боку Росії. Ми змусили світ повірити у реальність цієї загрози. Тому у Європи таке ставлення до цієї ситуації. Ми змогли зламати спротив Заходу, особливо Європи, і переконати, що Росія дійсно готується до війни. Тому всі зайняли нашу позицію.
- Яким чином сьогодні має діяти наша влада?
Як я вже казав, єдиний шлях до врегулювання цього конфлікту — це реально визнати і визначити, з ким ми воюємо. Поки немає сторони конфлікту, немає з ким розмовляти. От дивіться: те ж припинення вогню — це було однобічне припинення вогню. З ким ми про це домовились? Росія відмовилась вести з нами діалог, бо стверджує, що її там немає. І відразу ж Пєсков у своїй заяві підкреслив, що вони не є стороною конфлікту. Москва ткнула нас носом у Луганськ та Донецьк, мовляв, щоб ми йшли і з ними домовлялись, а ми цього не будемо робити. Тому все це припинення вогню “зависло у повітрі”. Хто та сторона, яка несе відповідальність і з якою ми укладали якісь угоди? Це замкнене коло. Ми, ніби конячка у цирку: вона думає, що біжить вперед, хоча насправді рухається по колу.
- Якими будуть наслідки всіх цих подій?
“Груз 200” у Росії вже не сприймають, а особливо з України
Я думаю, що максимум, що ми отримаємо з негативу, це загибель наших військовослужбовців і збільшення не кількості, а саме якості обстрілів з боку ворога. Тобто, вони будуть намагатися стріляти на ураження.
А в подальшому, якщо пан Єрмак переконає Володимира Зеленського, то він піде на капітуляцію. Це може викликати і викличе громадянський спротив. Якщо Єрмак не вмовить, а наші західні партнери, особливо США та Великобританія, утримають Зеленського від такого ганебного кроку, то ситуація більш-менш владнається і після виборів до російської Госдуми все може піти на спад і затихнути. Думаю, навіть перед виборами ситуація піде на спад, бо “груз 200” у Росії теж вже не сприймають, а особливо з України.
