Зупинити “українізацію” Грузії – саме так охарактеризував прем’єр Іраклій Кобахідзе мету законопроєкту “Про прозорість іноземного впливу”.
17 квітня цей закон був ухвалений грузинським парламентом у першому читанні. На готовність голосувати за цю ініціативу не плинули ані заклики європейських політиків та дипломатів, що ця ініціатива суперечить цінностям ЄС та буде проблемою для євроінтеграції Грузії, ані багатотисячний мітинг, що проходив під парламентом.
Це вже друга спроба прийняти закон, подібний до першої версії російського закону про іноземних агентів. Рік тому партія влади “Грузинська мрія” вже намагалася ухвалити закон “про іноагентів”, але, провівши його у першому читанні, все ж поступилася тиску Заходу та суспільства.
Втім, за рік у “Грузинській мрії” врахували свої помилки і тепер прагнуть дотиснути цю ініціативу, лише з дещо зміненою назвою.
Від результатів нинішнього протистояння значною мірою залежатиме майбутнє Грузії. Насамперед те, чи збережеться її прозахідний курс, чи країна остаточно перейде у зону впливу РФ.
Друга спроба
“У 2022 році неурядові організації відкрито приєдналися до кампанії з відкриття другого фронту. У перші дні після початку війни вони вимагали санкцій проти РФ та відправлення добровольців-бійців в Україну зі схвалення уряду… Переконаний, що якби закон “Про прозорість іноземного впливу” був введений у дію, ці організації утрималися б від пропаганди війни і не поставили б своїх донорів у незручне становище”, – саме так прем’єр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе пояснював необхідність схвалення скандального законопроєкту.
Також, за його словами, проти цього закону виступають ті неурядові організації, які “відкрито займаються пропагандою ЛГБТ”, а також ті, хто “нахабно нападає на православну церкву”.
Про що ж насправді йдеться у цьому законопроєкті?
Пропонується ввести обов’язкову реєстрацію як організації, що впроваджує інтереси іноземної сили, тих некомерційних юридичних осіб та засобів масової інформації, в яких від 20% прибутків отримані з-за кордону.
Зазначимо, на практиці це означає, що під дію цього закону потрапляють майже всі неурядові організації та переважна більшість незалежних ЗМІ.
Ці організації муситимуть щороку заповнювати фінансову декларацію. За відмову робити це буде встановлено покарання у розмірі 25 тис. ларі (трохи менше 340 тис. грн).
Так само обкладатиметься штрафом помилка у декларацій, перша – 10 тис. ларі (135,5 тис. грн), повторна – вдвічі більше.
Грузинська влада наголошує, що розроблений нею законопроєкт не містить істотних обмежень – лише необхідність подання декларацій. Втім, саме таким шляхом свого часу пішла Росія, де перша редакція закону про іноагентів була досить “вегетаріанською”, проте стала базою для подальшого посилення контролю.
Саме тому перша спроба прийняти в Грузії закон “про іноагентів” викликала шалений опір суспільства. Рік тому грузинська влада була вимушена відступити, і ця перемога суспільства стала ледь не ключовою причиною для ЄС погодити надання Грузії статусу країни-кандидата на вступ.
Проте вже тоді було багато прогнозів, що цей відступ є лише тимчасовим. І що, врахувавши свої помилки, “Грузинська мрія” спробує повторно протягнути цю ініціативу.
За рік ці прогнози справдилися.
Покарання від ЄС
“Євросоюз закликає Грузію утриматися від ухвалення законодавства, яке може поставити під загрозу шлях Грузії до ЄС – шлях, який підтримує переважна більшість громадян Грузії”, – йдеться у спільній заяві високого представника Європейського Союзу із зовнішньої та безпекової політики Жозепа Борреля та єврокомісара з питань європейської політики сусідства та розширення Олівера Варгеї.
У заяві стверджується, що Грузія має активне громадянське суспільство. “Запропонований закон обмежить можливості громадянського суспільства та засобів масової інформації вільно діяти, може обмежити свободу висловлення поглядів та несправедливо стигматизувати організації, які приносять користь громадянам Грузії”, – сказано у заяві. Тож у Єврокомісії резюмують: “цей закон не відповідає основним нормам та цінностям ЄС”, а тому його остаточне ухвалення “негативно вплине на прогрес Грузії на шляху до ЄС”.
Це далеко не перше попередження від європейських політиків, що Грузія ставить під загрозу свій курс на євроінтеграцію. Втім, усі вони були проігноровані грузинською владою.
“Жодного аргументу проти закону не було наведено, аргументів – нуль. Кажуть, що закон суперечить європейським цінностям. У якій частині, у якій статті, чому? Нуль аргументів”, – коментує критику Заходу прем’єр Кобахідзе.
“Ніщо не зможе перешкодити захисту державного суверенітету і, отже, остаточному ухваленню закону. До Європи – з гідністю, прозорістю та суверенітетом. Це наш девіз і дух”, – уточнює він.
Виникає питання: навіщо грузинська влада йде на такий відвертий конфлікт із ЄС?
Найпоширеніше пояснення полягає в тому, що закон, який дозволяє контролювати громадський сектор та незалежні ЗМІ, потрібен для забезпечення перемоги на парламентських виборах, що відбудуться 26 жовтня.
Ці вибори вперше пройдуть без одномандатних округів, в яких партія влади завжди перемагала. А відповідно, здобути цього разу перемогу “Грузинській мрії” буде важче, аніж на попередніх виборах. Тим більше, там вже оголосили про плани здобути не просту, а конституційну більшість.
Утримання влади (треба нагадати, що “Грузинська мрія” перебуває при владі вже майже 12 років) є ключовим завданням партії. І заради цього там готові пожертвувати навіть відносинами з ЄС.
При цьому значення цього закону полягає не лише у забезпеченні потрібного результату виборів. Існує припущення, що у “Грузинській мрії” після виборів запропонують ЄС скасувати цей закон – за умови визнання виборів, що пройшли.
Своєю чергою, як розповідають “ЄвроПравді” джерела в дипломатичних колах, ЄС буде дуже непросто дати адекватну відповідь на ухвалення такого закону.
Грузія ще не розпочинала переговорів про вступ до ЄС, а відповідно, їх не можна заморозити. Найімовірнішим наразі виглядає накладання персональних санкцій на грузинських урядовців, насамперед на лідера “Грузинської мрії” Бідзіну Іванішвілі.
Схоже, що до такого сценарію у грузинській владі вже готуються. Зокрема, є підстави говорити про підготовку до переведення активів Іванішвілі у надійніші юрисдикції, насамперед до Бразилії, а також про їх повернення до Грузії.
Звичайно, у Євросоюзу залишається в запасі “ядерний варіант”.
Йдеться про позбавлення Грузії наданого наприкінці минулого року статусу кандидата в члени ЄС. Проте найімовірніше, що до цього варіанта в ЄС звернуться в останню чергу.
Єдиний виняток – якщо буде особливо жорстоке подавлення протестів. Тоді у ЄС вже не буде можливості відповісти звичайним занепокоєнням.
Перші сутички
Багатотисячні протести проти скандального закону проходять у центрі Тбілісі вже з понеділка 15 квітня.
Ніч на 17 квітня була найгарячішою – поліція розігнала опозиційний мітинг і переслідувала протестувальників на сусідніх вулицях. Непропорційне застосування сили поліцією було зафіксоване на численних відео. Окрім іншого, про побиття заявили журналісти кількох інтернет-видань.
У поліції заявили про затримання 11 протестувальників, які “фізично протистояли поліцейським і кидали в їхній бік різні тупі предмети, зокрема каміння та пляшки”.
“Для запобігання фізичному протистоянню МВС застосувало спеціальні засоби – так званий перцевий спрей”, – уточнюється у заяві МВС Грузії.
Втім, демонстративний розгін мітингів не заспокоїв протести.
Вже наступного дня під парламентом знову зібралися десятки тисяч протестувальників. І хоча ніч на 18 квітня була спокійнішою за попередню, все одно відбулися сутички з поліцією та затримання.
Дії протестувальників підтримала президент країни Саломе Зурабішвілі. “Демонстрація громадянського суспільства у Тбілісі проти “російського закону”. “Спецназ” із водометами та газовими гарматами готовий перейти до дій проти мирного населення, яке захищає своє європейське майбутнє. Проходять затримання. Грузія не змириться з ресовєтизацією!” – стверджує вона.
Серед іншого, Зурабішвілі обіцяє накласти вето на скандальний закон. Втім, це не здатне зупинити його ухвалення – у Грузії президентське вето долається повторним голосуванням простою більшістю.
Набагато болючішим для партії влади було звернення Зурабішвілі до голови Європейської ради Шарля Мішеля з проханням включити розгляд подій у Грузії до засідання Євроради 18 квітня. У “Грузинській мрії” таке звернення вважають зрадою національних інтересів.
Категорично проти цього закону та за збереження курсу на членство в ЄС виступають ледь не усі лідери громадської думки. Навіть спортсмени, які зазвичай воліють залишатися аполітичними.
“Шлях Грузії – в Європі. Європейський шлях нас єднає!! Вперед, до Європи!! Мир Грузії”, – пише футболіст “Наполі” та найпопулярніший спортсмен Грузії Хвіча Кварацхелія.
Така реакція руйнує думку, що “Грузинська мрія” врахувала всі минулорічні помилки і тепер успішно проведе ухвалення закону “про іноагентів”.
Поки не схоже, що грузинське суспільство готове з цим змиритися. А відповідно, протести у країні лише набирають обертів.
Вітання з Кремля
“Не варто називати цей законопроєкт російським… Тому що це не російська, це нормальна практика величезної кількості держав, які роблять все, щоб убезпечити себе від впливу ззовні, від іноземного впливу на внутрішню політику… А тепер цей внутрішньополітичний процес намагаються використовувати як інструмент для провокування антиросійських настроїв – навряд чи ці імпульси подаються зсередини Грузії. Вони, напевно, йдуть ззовні”, – коментує грузинський закон речник Путіна Дмитрій Пєсков.
Взагалі Росія є ледь не єдиною країною, яка активно підтримала ініціативу грузинської влади.
Ба більше, останнім часом більшість країн, які є сателітами РФ, приймають закони, подібні російському закону про іноагентів. І те, що в переліку цих держав опинилася Грузія, дуже показово.
Виглядає так, що розворот зовнішнього курсу Грузії на проросійський вийшов на фінальний етап.
Від того, чи вдасться громадянському суспільству побороти закон про іноземний вплив, а також від результатів виборів у жовтні, значною мірою залежатиме зовнішній курс Грузії на наступні роки.
Це чудово розуміють у “Грузинській мрії”, не боючись піднімати ставки та погрожувати ЄС розривом. Це також розуміють і в грузинському суспільстві, і в ЄС.
А відповідно, конфлікт за майбутнє Грузії має всі шанси стати затяжним і надзвичайно гострим. Якщо не кривавим.
Юрій Панченко
