Чи варто Зеленському ще раз «подивитись в очі» Путіну?

На території України уже 7-й рік триває війна. Після анексії Криму у 2014-му році так звані ЛНР і ДНР заявили про свої права на сепаратистське від’єднання від України, що вони й зробили військовим шляхом. Хоч офіційна Москва весь цей час «співає мантру» про те, що її військ нібито немає на території України, весь адекватний світ чудово розуміє, що без допомоги РФ бойовики б не те що не протримались, а навіть не розпочинали цього збройного протистояння. З огляду на те, що Росія – агресор, який напав на Україну, а збройний конфлікт вже давно не перебуває у своїх найгостріших фазах, абсолютно логічним дипломатичним кроком, на думку багатьох, виглядають переговори двох верховних головнокомандувачів – президентів України та РФ.

Так, нещодавно Володимир Зеленський заявив, що має намір зустрітись із Володимиром Путіним для обговорення двосторонніх відносин. Президент Росії, у свою чергу, поставив дві умови: по-перше, зустріч має відбутись у Москві, по-друге, під час неї не буде підніматись питання Криму та ОРДЛО. Зеленський спочатку зазначив, що їм варто зустрітись на нейтральній території (озвучувався варіант Ізраїлю та навіть Ватикану), а потім запросив Путіна «у будь-яку точку Донбасу». Попри все це, Зеленський доручив своїм дипломатам підготувати та організувати цю зустріч. Де – поки невідомо.

Такі заяви та рішення стали активно обговорюватись в українському суспільстві. Хтось каже, що така зустріч буде корисною, оскільки може покласти початок припинення війни на сході України. Інші не вірять у «добро в очах» Володимира Путіна і не безпідставно стверджують, що якщо на цих переговорах не будуть підніматись найбільш болючі питання війни та анексії Кримського півострова, то така зустріч лише нашкодить Україні. Вона, за словами критиків, продемонструє світу, що Росія не виступає стороною конфлікту, оскільки наш гарант спокійно поїде на їхню територію розмовляти про інші речі.

То чи варто проводити таку зустріч, де вона мала б відбутись і якими наслідками все це може обернутись для України? Про це журналісту ІА «ПІКА» розповіли військовий експерт Олег Стариков, громадський активіст Дмитро Корчинський, директор Центру суспільно-інформаційних технологій Валерій Димов та міжнародний експерт Юрій Олійник.

Якщо є предмет розмови і якщо ця зустріч буде підготована на найвищому рівні, то так. Якщо ж Володимир Зеленський хоче так собі просто поїхати і про щось поговорити, то ні. Тобто, якщо цю зустріч не підготувати належним чином, то відбудеться те ж саме, що і в грудні 2019-го року: президент підписав меморандум, а ми досі не маємо поняття, що нам робити із цим «Мінськом-2». Всі подібні зустрічі мають бути підготовані професіоналами і дипломатами стратегічного рівня, а не дипломатами так званої «львівської школи», які провалять будь-яку справу. Кулеба, Мельник і всі, хто зараз працюють в Міністерстві зовнішніх справ – це не професіонали.

А щодо переваг такої зустрічі, то нам слід пам’ятати, що поганий мир кращий, ніж хороша війна. Президент країни, будучи Верховним головнокомандувачем Збройних сил, має зобов’язання не допустити військових протистоянь і вирішувати всі конфлікти політичним шляхом. Війна – це продовження політики іншими засобами і вони просто так не виникають. Нам важливо, щоб при подібних переговорах були враховані наші інтереси, а не лише інтереси країни-агресора, яка на нас нападає.

Тому перемовини вести необхідно, але лише за умови, що вони будуть організовані на найвищому рівні. Над ними мають працювати всі сфери державного управління, в тому числі й розвідка з контррозвідкою. Все має обговоритись до зустрічі, а самі президенти мають лише підписувати певні документи. А без цього немає сенсу кудись їхати. Путін – це світовий лідер і говорить він набагато краще, ніж Зеленський.

Я скажу коротко: Володимиру Зеленському зовсім не варто бачитись із Путіним, бо тоді всі дивіденди такої зустрічі забере собі саме Путін. Він краще розмовляє, ніж Зеленський і його засоби масової інформації потужніші, ніж ті, якими може користуватись наш президент, аби все це висвітлювати. Тому такий захід буде представлений для світу та навіть для українців винятково у вигідному для Росії світлі.

По-перше, побачення заради побачення не є в інтересах України. Можливо, сам Володимир Зеленський має в цьому зацікавленість, оскільки це буде для нього певною мірою зручною позицією: він буде у центрі уваги, ЗМІ про це розкажуть, він нібито говорить на рівні світових лідерів і таке інше. Проте Путін чітко зазначив, що під час цієї зустрічі можуть підніматись будь-які питання, окрім Донбасу. Зрозуміло, що питання Криму також ніхто не торкатиметься, бо росіяни вважають, що воно закрите. А зустріч, у якій не обговорюватиметься окупація українських територій, виведення звідти військ і припинення російської агресії проти України, не є доцільною. Ба більше, вона є шкідливою, оскільки таким чином ми будемо легітимізовувати нібито мирний характер взаємин між Україною та Росією, конструктив у розмовах і те, що війни між нашими державами нібито немає. Це крок до того, щоб визнати, що РФ не є агресором. Тому така картина була б абсолютно позитивною для Росії. Можливо, позитивна і для Зеленського, але точно шкідлива для України і її громадян.

Важко говорити про те, чи вигідно це для України. По-перше, питання слід поставити не про те, чи будуть вони зустрічатись, а про те, що́ вони будуть обговорювати. Оця заява Путіна, що під час переговорів буде вирішуватись доля світу, носить виключно символічний характер. Президенту РФ просто дають «смаколик», показують, що він залишається серед великих держав, які впливають на світові рішення і таке інше. Це просто спроба його інтеграції у світове товариство.

Крім того, є значний ризик, що на цій зустрічі Україні будуть давати різного роду рекомендації, щоб ми виконували Мінські угоди і таке інше. Тому є ризик потепління у ставленні світу до Путіна. Я не думаю, що воно буде глобальним, але короткострокове може бути.

Путін заявив, що двосторонні відносини він готовий обговорювати у Москві, а щодо врегулювання конфлікту на сході України ми маємо домовлятись із ОРДЛО. Тому нам треба зробити так, щоб ми не висували якісь незрозумілі вимоги. Оці от майданчики у Ватикані чи Ізраїлі – це нонсенс, з якого всі сміються. Це ще один приклад того, що ця зустріч зовсім непідготована. Так само і заяви, що ми вийдемо з Мінських угод. У Кремлі тільки цього і очікують. Я думаю, вони на радощах будуть місяць пиячити, якщо ми таке зробимо.

Тому Росія наразі замовкла. Вони почули ці смішні історії про Єрусалим та Ватикан і просто вичікують, коли президент України порадиться зі своїми некомпетентними дипломатами і ляпне чергову дурницю. У західних країнах це бачать, бо це не належний рівень дипломатії.

Путін поставив такі умови саме з тієї причину, яку я зазначив: він хоче бути на своїй території, тобто у сильній позиції. Йому вигідно, щоб основні ЗМІ, які будуть про це писати та показувати, були підконтрольні Кремлю і Путіну персонально. Крім того, він розуміє, що Володимир Зеленський буде ніяковіти на території РФ і буде триматись невпевнено.

Тому я вважаю, що Путіна нереально витягти на таку зустріч кудись за межі Росії. Немає сенсу навіть намагатись, бо він не хоче себе ставити на одну «дошку» із президентом України. Путіну необхідно здаватись значно масштабнішою фігурою, ніж Зеленський і саме тому він хоче, щоб наш гарант їхав до нього і припадав до ніг. А якщо президенту РФ доведеться кудись виїжджати заради зустрічі із Зеленським, то він буде здаватись політиком одного штибу із ним. А це, як я вже казав, неприпустимо для Путіна.

Це просто відвертання уваги світової спільноти від того, що Росія є агресором, який напав на Україну. Це фактично напад на політичному, дипломатичному та інформаційному фронтах цієї гібридної війни. Говорячи про це, Путін каже «Будь ласка, ми країни, у яких є протиріччя, але ніякої війни немає». Він також заявив, що питання Донбасу обговорюватись не буде, бо це нібито відносини між Україною та так званими ЛНР та ДНР. Типу, «Ви собі з ними говоріть, це ваш внутрішній конфлікт і громадянська війна». Кремль хоче показати, що зустрічі можливі, для цього варто приїхати у Москву. Але це просто відволікання уваги за рахунок вибору місця, форми і змісту такої розмови. Це просто підняття ставок: Путін говорить про Москву, Зеленський говорить про Ватикан, який взагалі цього навіть не знає, і так далі. Тобто, ми говоримо не про те, наскільки ця зустріч доцільна, а про те, що вона вже готова і головною проблемою є місце.

Грубо кажучи, якби така зустріч відбулась, то йшлось би про те, що це сталось не в Москві, а у Відні, Ватикані чи ще десь. Це подалось би як те, що ми «вторгували» у Путіна і нібито перемогли. Це розфокусування і відвертання уваги. Перепрошую за таку аналогію, але це гра у наперстки. Нам хочуть показати, що місце важливіше, ніж зміст самої розмови.

Думаю, тут грають роль суто психологічні речі. Путін боїться якихось нападів на себе. Зараз є дуже багато інформації, що навіть звернення до свого народу він робить лише у відеорежимі зі свого бункера. Можливо, цей фактор і зіграв роль.

А може бути й таке, що він хоче просто показати свою силу. Мовляв, хто приймає, той і господар ситуації. Він виглядає тоді головним на подібних заходах, до нього будуть прислухатись і не будуть «жалити» незручними питаннями.

Переговори – це не примус. Переговори означають компроміси з обох сторін. Якщо перед нами стоїть вимога і ми її виконуємо, то це вже капітуляція. От приїхали дипломати із США і хочуть вирішувати, хто в нас буде займати певні посади. Уявіть, якби ми втручались у внутрішні справи Америки! Так от, до чого я веду: Європа і США чинять на нас тиск. З іншого боку на нас тисне РФ. Якщо ж ми говоримо про переговори, а не капітуляцію, то це робиться по-іншому. Якщо йдеться про кадрові призначення і таке інше, то це вже капітуляція. А ми маємо суверенне право відстоювати свої інтереси.

Сторони мають іти на якийсь компроміс. А ці компроміси мають обговорювати структури, про які я вже казав: дипломати, політики, розвідка і так далі. Рівень має бути такий, що коли ведуться переговори, то перед тим дипломати телефонують в Кремль, кажуть, що в Росії це неможливо і обирають країну, в якій відбудеться зустріч. Потім, коли країну і місто обрано, починають працювати усі «закулісні» речі. Наголошу, що домовленості про такі зустрічі мають відбуватись таємно. Коли всі питання обговорені, документи підготували і обрали місце зустрічі, тільки тоді варто робити заяву, хто кого і куди запрошує. Саме так все має відбуватись за протоколом дипломатії.

Я вважаю, що якихось дуже масштабних чи стратегічних наслідків не буде. Це буде просто ще одне приниження України, яке побачить весь світ. Такого, ясна річ, необхідно уникати. Тобто, тут все пов’язане із тим, як себе хоче позиціонувати Володимир Путін в очах всього світу. Він хоче виглядати миротворцем, а це дасть йому шанс таким себе показати.

Я просто нагадаю такий приклад: під час Другої Світової війни друга особа в оточенні нацистської партії, Рудольф Гесс, полетів у Британію. Очевидно, у нього були якісь «конструктивні» пропозиції щодо туманного Альбіону, але його навіть не випустили за межі острова. Він отримав пожиттєве ув’язнення і помер у тюрмі. Це означає, що такого роду зустрічі можливі тільки після того, як одна із сторін, які воюють, перемогла. Тільки тоді вже певним документом фіксуються мирні угоди на умовах переможця. Під час війни зустрічі неможливі, а можливі лише перемир’я, аби виконати якісь суто технічні речі.

Тому така зустріч є абсолютно недоречною і навіть шкідливою. Зустрічатися під час війни і не обговорювати її може бути вигідним лише агресору. Такі речі знімають із нього відповідальність і показують, що війни немає, а натомість є такі зустрічі і нормальні відносини між державами. Тому якщо Зеленський хоче знову подивитись в очі Путіну і, тим більше, побачити в них мир, а не 16 тисяч загиблих українців від руки такого «миролюбного» лідера, то це просто марнославство. А це є найбільшим «гріхом» у політиці.

Дуже негативних наслідків для нас не буде. Це не означатиме, що США від нас відмовляється і ми переходимо у зону впливу Росії. Америка буде продовжувати свою політику і відстоюватиме свої інтереси у нашому регіоні. Проте, можливий короткостроковий поворот у бік миротворчості. Типу, «давайте спробуємо домовитись, виконуйте Мінські угоди, а ми допоможемо вам захищатись». Ніхто присутності російських військ на території України визнавати не буде, це фантазії, але тимчасове припинення вогню на Донбасі можливе.