Одна з проблем “Стратегічної оборонної ініціативи” 80-х років була вартість супутників та виведення їх на орбіту, але через 40 років цю проблему вирішили.
Дональд Трамп запустив свою першу глобальну оборонну програму – створення національної системи протиракетної оборони. Відповідний наказ, який зобов’язує Пентагон протягом 60 діб показати концепт системи вже діє. І в ньому також окреслені що саме нова система ПРО має робити та з чого складатись.
Архітектура системи ПРО має передбачати захист від балістичних, гіперзвукових та крилатих ракет. Для цього необхідно розгорнути засоби їх відстеження та перехоплення, як у космосі, так і на термінальній ділянці, включно зі створенням новітніх космічних перехоплювачів, а також систем зі знищення ракет ще до старту чи на початковому етапі польоту.
А окремим пунктом зазначено розробка “некінетичних можливостей для кінетичного ураження балістичних, гіперзвукових та новітніх крилатих ракет”. Пояснення останнього напевно з’явиться лише згодом, але, як здається, мова знову йде про лазери.
І “знову”, бо, як сказано у преамбулі наказу, свого часу Рональд Рейган у 1983 році запустив “Стратегічну оборонну ініціативу” зі створення системи протиракетної оборони, але вона була згорнута ще до реалізації. І вона якраз й передбачала активне використання лазерів. І ця програма отримала доволі влучну неофіційну назву “Зоряні війни”.
Друга – Brilliant Pebbles (алмазна галька), концепт якої з’явився у 1987 році й передбачав створення сузір’я із тисяч невеликих супутників на низькій опорній орбіті та оснащені невеликими ракетами. Саме ця концепція у підсумку переважила над проєктом Excalibur зі створення супутників з лазерами.
По-перше, зробити бойові лазери не вийшло, по-друге, великі космічні платформи з ними були вразливі для протисупутникових атак. А боротися із величезною кількістю маленьких супутників, які оснащені цілком технологічно досяжними ракетами, значно складніше. Але Холодна війна завершилась і у проєкт у 1993 році остаточно поховано.
Як можливо побачити, обидва проєкти, що із сенсорами, що із перехоплювачами, вимагають доволі значної кількості супутників, а з ними й ракетоносіїв для їх виведення на орбіту. А зараз валова частка ринку запусків належить SpaceX, яка у 2024 році здійснила 134 пуски ракетоносіїв (без урахування експериментальних зі Starship), зі 154 здійснених з космодромів США.
Також ця компанія має наразі відпрацьовану систему із розведення тисяч мініатюрних супутників на низькій опорній орбіті. А також вже активно тестує Starship, який на низьку оперону орбіту зможе виводити фантастичні 100-150 тонн, а на геостаціонарну 27 тонн. Й те, що Ілон Маск, який не лише мультимільярдер, а один із головних спонсорів передвиборчої кампанії та тепер очільник департаменту ефективності уряду, є власником SpaceX, можливо лише збіг.
Хоча об’єктивно без цих технологій реалізація проєктів із міріадами супутників на орбіті або взагалі не реалізується, або вимагає на порядки більше витрат. І через майже 40 років проблему із вартістю самих супутників та їх запуску у космос, що було однією з ключових проблем “Стратегічної оборонної ініціативи” 80-х років, вдалось вирішити.
Водночас інші пункти, включно зі перехопленням на термінальній ділянці, все одно значно ширші лише за космос. Та загалом весь проєкт вимагатиме доволі сильного напруження усього ОПК США.
