У британських впливових ЗМІ, спочатку у Financial Times, а згодом й у The Times, з’явились публікації про загрозу застосування РФ проти України електромагнітної зброї.
На відміну від звичайної, електромагнітна зброя призначена для виведення з ладу електронних та електричних пристроїв шляхом створення потужного електромагнітного імпульсу, який індукує високу електричну напругу та випалює електричні ланцюги та елементи, включно з напівпровідниками, які є невід’ємною частиною будь-якої електроніки.
Найбільш відомим “генератором” електромагнітного імпульсу, який здатний завдати значні ушкодження, є ядерна зброя. При її підриві одним з факторів ядерного вибуху і є електромагнітний імпульс, який пов’язаний зі складними процесами взаємодії гама-випромінювання та нейтронів.
Найбільш “масивним” він виходить під час підриву ядерного заряду у космосі – він здатний випалити електричні мережі на значній відстані й завдати вкрай важких збитків. Зокрема доволі детально відомі наслідки випробувань ядерної зброї у космосі за проектом Starfish Prime у США у 1962 році.
Тоді на висоті 400 км був підірваний заряд потужністю у 1,44 мегатонни над атолом Джонстон у Тихому океані. Попри віддаленість Гаваїв на 1450 км вийшли з ладу близько трьох сотень вуличних ліхтарів, пошкоджено лінії зв’язку, включно з радіорелейними мережами, на низькій опорній орбіті з ладу вийшли три супутники одразу, ще від шести вийшли з ладу згодом через проходження через радіаційне поле після вибуху. Також у небі спостерігались полярне сяйво. Точні параметральні вимірювання ефекту вибуху були обмежені тим, що на наявній апаратурі банально зашкалили прилади.
Після цього не дивно, що у наступному році між США, СРСР та Великою Британією був підписаний договір, який забороняв випробування ядерного озброєння зокрема й у космосі. Але в теорії ядерної війни підрив ядерних зарядів у космосі чи у верхніх шарах атмосфери розглядався, як один з методів створення широких полів довготривалих завад для осліплення радіолокаційних станцій, зокрема загоризонтних раннього попередження, виведення з ладу розвідувальних супутників та виведення з ладу інших розвідувальних систем ворога. Саме тому, навіть одиничний запуск балістичної ракети розглядався як один з маркерів початку ядерного нападу.
Розробки такого виду озброєння активно йшли у СРСР перед розпадом і схоже, що у 2010-х роках, як й відносно багатьох інших радянських проектів, з неї “струсили пил”. Зокрема відомо, що, як мінімум з 2011 року йшли роботи над комплексом високочастотного генератора електромагнітного поля високої потужності “Алабуга”.
Роботи ведуються НДІ “Радиоприборостроения”, що входить до “Алмаз-Антей” та Фізико-технічним інститутом ім. Йоффе російської академії наук. Перші згадки про “Алабугу” були доволі розмиті – генерація електромагнітного імпульсу потужністю до 1000 МВт та здатність вивести з ладу всієї електроніки на дальності до декількох кілометрів.
У 2014 році з’явилось більш детальний опис вже у ключі традиційної для Кремля “аналоговнєтності”:
“Польові випробування показали високу ефективність “Алабуги” – з ладу виводяться гарнітури зв’язку, засліплюючи й приголомшуючи супротивника. Підрозділи залишаються без будь-яких локальних електронних систем управління, зокрема озброєнням”, – писали російські ЗМІ про нову розробку. А також вказали, що це електромагнітний боєприпас, який підривається на висоті 200-300 метрів та діє на відстані 3,5 км.
Але було зазначено, що “російські фахівці після польових випробувань розпочали усунення помилок та роботу зі збільшення потужності, точності та дальності випромінювання комплексу “Алабуга”.
У 2018 році відомче видання міноборони РФ “Звезда” вже у традиційній манері выхвалялось, що саме “Алабуга” – це супер-зброя, яка просто випалить всю техніку ворога й, взагалі, вона така сама за ефективністю, що й ядерна зброя і тому “тремти НАТО, Росія тобі зараз покаже”.
Також повідомлено, що під назвою “Алабуга” криється не назва зброї, а проект досліджень, який полягає у створенні саме ефективного електромагнітного боєприпасу. Тобто роботи йдуть, але поки до конкретних практичних зразків серійної зброї справа не дійшла.
На питання чи може РФ застосувати електромагнітну зброю проти України, скоріш за все, об’єктивно можливо відповісти позитивно – це реальна загроза. Наприклад, сценарій підірвати ядерний боєприпаснад Україною саме з метою випалювання електроніки та електромереж у РФ почали закидувати ще влітку.
Але питання в тому, що підрив ядерної зброї у космосі – це виведення супутників з ладу, тобто агресія проти третіх країн, а також сценарій початку ядерної атаки. Тому вірогідність використання саме такого виду озброєння проти України можливо наразі вважати аналогічним використанню ядерного озброєння в принципі.
Щодо “Алабуги” та взагалі неядерних електромагнітних боєприпасів, то вірогідність наявності у РФ такого типу озброєння в обмеженій кількості та на стадії напівдослідних зразків цілком можлива. Як й шанси його застосувати. Але логічним питанням тоді є, а чому тоді Кремль протягом дев’яти місяців очікував на те, щоб їх використати?
Якщо такі вироби були б у наявності та мали доведену ефективність, то скоріш за все, армія РФ вже використовувала їх, а не била по електростанціях ракетами з осколково-фугасними частинами. Або вона їх вже застосовує, разом зі звичайними ракетами, але за своєю ефективністю вони не відрізняються від звичайного озброєння.
Звісно є й сценарій того, що РФ завершила розробку та почала виготовляти таку зброю декілька місяців тому й може спробувати її застосувати. І в цій ситуації неможливо не згадати, що й в Україні розробки електромагнітного озброєння йшли й станом на 2020 рік залишалось не так й багато зусиль, а головне – зацікавленості керівництва, до отримання готових зразків.
Defense express
