“Проект під продаж місць у ВР”, “забавка Вакарчука”, “партія, створена, аби відібрати голоси у Порошенка” і “Тихий голос” — всі ці слова адресувались новій політичній силі на мапі України — партії “Голос”. Впізнаваний лідер, непогана підтримка по всій Україні, представники великого бізнесу і харизматичні особистості у списку мали стати флагманами нового майбутнього для держави, але все пішло не за планом. Схоже, ні політики, ні шоумени не змогли врятувати “Голос” від прогнозованого краху. Абсолютна “блідість” та політична імпотенція на місцевому рівні та міжусобні чвари серед керівництва партії — таким нам запам’ятається “Голос”, що так і не прозвучав наповну. Але давайте по порядку.
Як ви вже зрозуміли, ІА “ПІКА” продовжує свій “огляд” політичних сил Львівщини. Після доволі резонансного матеріалу про партію “Європейська Солідарність” прийшов час “вакарчуківського” “Голосу”.
Орієнтація на Європу, демократія, патріотизм, довіра до влади, повага до людини і гасло “ваш голос змінює все” — саме із таким “набором” партія пішла на парламентські вибори у 2019 році. Обличчям нової політсили виступив музикант і лідер гурту “Океан Ельзи” Святослав Вакарчук. Нагадаємо, син колишнього міністра культури Івана Вакарчука вже мав досвід роботи у Верховній Раді — у 2007-2008 роках він був депутатом від “Нашої України”. Тоді він нічим не запам’ятався як законотворець — прогуляв 44% засідань, не вніс жодного законопроекту, запропонував лише дві правки, одна з яких була врахована. Саме із таким лідером на чолі почалось формування політичної сили. Навіть назва проекту теж недвозначно натякала на його особу, оскільки творчість співака знає й здебільшого любить вся Україна.
Потім до партії примкнули інші політики, бізнесмени і навіть шоумени. Сповнений оптимізму, наснаги і цілеспрямованості “Голос”, подібно до гуркоту грому, планував гучно прокотитись по всій Україні. Отже, команда зібрана, можна вирушати у путь! Але почнімо з початку.
Фінансування партії або “назад у 2019”
Буквально через 2 місяці після заснування “Голос” пройшов до Верховної Ради, отримавши 5, 82% голосів. Це дозволило партії провести до парламенту 20 депутатів. За офіційними даними, виборча кампанія коштувала політсилі 105 млн. грн. Більше грошей потратили лише “радикали” і “Слуга Народу”. Таким чином один депутат обійшовся “Голосу” у понад 6 млн. гривень, що вже є рекордом серед усіх інших членів ВР.
Хто ж давав на це все гроші? Про фінансистів кампанії “Голосу” можна було лише частково дізнатися з партійних прес-релізів. А от виборчий фінзвіт і зовсім не містив жодного імені внескодавців. Так, імена донорів стали відомі тільки після оприлюднення фінансового звіту “Голосу” за ІІ квартал.
Рух ЧЕСНО проаналізував фінансовий звіт “Голосу” за ІІ квартал 2019 року.
У другому кварталі рахунок “Голосу” було поповнено на 58,4 мільйона гривень. З них 3,2 мільйона – від юридичних осіб та 55,2 мільйона – від фізичних.
21 вересня 2019 року партії “Голос” виповнилось 4 місяці. Саме 21 травня, зареєстровану ще 2015 року партію “Платформа ініціатив”, перейменували на “Голос”. Тоді заступник очільника “Голосу” Ярослав Юрчишин пояснив, що контроль над юрособою команді Святослава Вакарчука передали київські підприємці, які 2020 року планують брати участь у місцевих виборах. Напередодні старту парламентської кампанії в “Голосі” розраховували зібрати на вибори 10-12 мільйонів доларів, однак у фінансовому звіті партії ми бачимо значно менші суми.
Ще до початку виборчої кампанії “Голос” вів переговори з бізнесом щодо його фінансування та хотів залучати кошти шляхом краудфандингу (невеликих внесків від значної кількості донорів переважно через інтернет-платежі), проте у фінансовому звіті партії, все ж більшу частину внесків становлять великі одноосібні інвестиції.
Варто зазначити, що “Голос” став першою партією в Україні, котра сама почала оприлюднювати донорів і структуру видатків на своєму офіційному сайті. Проте цей процес розглядався багатьма експертами як частина агітаційної стратегії. Щотижня на партійному сайті оголошували імена трьох внескодавців, щоправда, не уточнюючи, які суми вони пожертвували.
А тепер найцікавіше: вже із початку липня, коли передвиборча кампанія була у розпалі, “Голос” припинив публікувати імена донорів і надалі до цієї практики не повертався. До того партія відкрила імена 7 осіб та однієї компанії, які загалом перерахували “Голосу” не більш ніж 6,5% надходжень на партійний рахунок у ІІ кварталі. У партії такі дії пояснили короткостроковістю кампанії.
Серед офіційних донорів партії є кілька відомих осіб у сфері бізнесу, зокрема інвестиційний банкір Сергій Фурса, регіональний президент “Jacobs Douwe Egberts” Тарас Лукачук, колишній президент “Київстар” Петро Чернишов, співзасновник “Kasta.ua” Андрій Логвін та засновник ІТ-компанії “MacPaw” Олександр Косован. Усі вони зробили внески в розмірі від 250 тисяч до майже 1,5 мільйона гривень, внаслідок чого політсила отримала 3,8 мільйона гривень.
Крім того, ще 20 червня партія заявила, що одним з донаторів є фінансовий директор компанії “Чумак” Андрій Левчук, проте у звіті його немає, бо, як пояснили у “Голосі”, внесок було зроблено 1 липня, а отже, відповідну інформацію можна буде побачити у фінансовому звіті за ІІІ квартал.
Бізнес у “Голосі” або “Голос” у бізнесі
Наступний Фінансовий звіт партії за ІІ квартал багато чого прояснив. Так, юридичні особи перерахували “Голосу” 3,2 мільйона гривень. З них левову частку, а саме 2,8 мільйона, становить внесок від ТОВ “ЕМЕРДЖЕКС КОНСАЛТИНГ”. Згідно з даними сайту Clarity-project, основним видом діяльності цієї компанії є консультування з питань комерційної діяльності й керування. Її засновницею та керівницею є Олена Вольська. Вона також є засновницею іншої юридичної особи – ПП “ЕЙМС ІНТЕРНЕШНЛ УКРАЇНА”, яке профінансувало партію ще на 200 тисяч гривень.
Внесок у розмірі 250 тисяч гривень зробило зареєстроване в Рівному ТОВ “УКРТРАНСРЕЙЛ”, основним видом діяльності якого є виробництво електроенергії. Власниками цієї компанії є Абдулаєв Ельмар Ельбрусович та Абдулаєв Ельбрус Фарман, колишній держсекретар Міністерства транспорту України (2002 року). У радянські часи він працював начальником Азербайджанської залізниці, потім оселився в Україні. Обіймав посаду віце-президента “Укрзалізниці”, згодом став директором департаменту залізничного транспорту в Міністерстві транспорту та зв’язку. У 1995 році його призначили заступником голови Рівненської ОДА.
Як відомо, в Україні ніхто не фінансує політичні сили “просто так”. Які дивіденди повинні були згодом отримати інвестори і якими були умови — невідомо.
Заможні партійці
Члени “Голосу” теж зробили свій внесок у виборчу кампанію партії. Так, серед перших інвесторів був сам Святослав Вакарчук, який перерахував майже 1,7 мільйона гривень. Окрім нього, партію профінансували ще двоє партійців – Володимир Цабаль (1,4 мільйона гривень) і Катерина Сорока (400 тисяч гривень). Цабаль став народним депутатом ВРУ 9-го скликання як номер 12 у партійному списку. Його партійній колезі пощастило менше – Сорока була під номером 31, тож до парламенту не потрапила. Зазначимо, що вона є юристкою ТОВ “ДІ ЕЛ ЕЙ ПАЙПЕР УКРАЇНА”, керівниця якого Маргарита Карпенко теж зробила переказ на рахунок партії в розмірі 1,5 мільйона гривень.
Небайдужі інвестори
Серед інших фізичних осіб та ФОПів пожертви “Голосу” робили працівники інвестиційної компанії “ДРАГОН КАПІТАЛ”. Вони профінансували партію як фізичні особи загалом на 6,7 мільйона гривень, що становить близько 11,5% надходжень у ІІ кварталі. Керівник ТОВ “ДРАГОН КАПІТАЛ ІНВЕСТМЕНТС” Євген Баранов переказав на партійний рахунок 1,6 мільйона гривень. Згідно з декларацією на сайті НАЗК, він є чоловіком депутатки Київради Ольги Балицької. Також внески зробили інші представники менеджменту компанії, зокрема керуючий директор аналітичного департаменту Андрій Безп’ятов (500 тисяч гривень), керуючий директор з фінансових послуг Андрій Дмитренко (1 мільйон гривень) та головна економістка Олена Білан (1,5 мільйона гривень). За даними Clarity-project, Білан є однією із засновників ГО “ВОКС УКРАЇНА” та входить до складу її наглядової ради. До переліку донорів також потрапила Наталія Бест, екс-радниця міністра економічного розвитку й торгівлі України. Відповідно до декларації на сайті НАЗК, її чоловіком є Браян Бест, керуючий директор з інвестиційно-банківських послуг у “ДРАГОН КАПІТАЛ”. Бест перерахувала партії 500 тисяч гривень, а також дала гроші на купівлю комп’ютерного обладнання на 275 тисяч гривень. Приблизно 400 тисяч гривень надійшло на рахунок партії від Дениса Мацуєва – керівника СП ТОВ “ДРАГОН КАПІТАЛ”, котрий опікується торговими операціями з акціями. Ще майже 1 мільйон гривень перерахувала Галина Котович, яка є засновницею ТОВ “ДРАГОН КОРПОРЕЙТ ФАЙНЕНС”.
(Фото: “Чесно”)
Донори, чиї організації зареєстровано за однією адресою
Близько 8,6 мільйона гривень на рахунок “Голосу” надійшло від осіб, чиї організації зареєстровано за однією адресою (м. Київ, Харківське шосе, будинок 201-203). Частина з них так чи інакше пов’язана з уже згадуваним Андрієм Логвіним, співзасновником “Kasta.ua”. Так, 1,5 мільйона гривень на рахунок партії внесла Наталія Логвін. За інформацією на сторінці інвесторки в соцмережі, вона є фахівчинею зі зв’язків із громадськістю в “Kasta.ua”. Майже стільки ж переказала Катерина Болтаг – керівниця ТОВ “І.КОМ Сервіс”, засновником якого є Логвін.
Решта внескодавців, чиї організації зареєстровано за тією ж адресою, переказали від 230 тисяч до 1,5 мільйона гривень. Серед них є Світлана Язикова, котра керувала ТОВ “Каста груп”, директорка ТОВ “Артега” Ганна Станкевич, керівник ТОВ “Бунат” Богдан Лащук, засновниця ТОВ “Текат” Тетяна Барчук, керівниця ТОВ “Вітур” Ольга Костюченко, засновниця ТОВ “Маделін” Катерина Брудар.
(Фото: “Чесно”)
Компанії-корупціонери
Попри те, що “Голос” декларував політику залучення коштів, згідно з якою “партія не прийматиме гроші від компаній, задіяних у корупційних схемах”, близько 1,6 мільйона гривень потрапили на її рахунок від фігуранта журналістських антикорупційних розслідувань Володимира Лімакова, котрий став учасником розподілу лісу під Києвом. Він зробив два внески по 1,6 мільйона гривень кожен, однак один із них повернули на підставі наявності несплаченого податкового боргу. Згідно з даними Clarity-project, Лімаков є засновником 74 організацій, 53 з яких є майже ідентичними за назвами.
Інтернет-боти
Не встигли “голосівці” розпочати свою передвиборчу кампанію, як їх відразу ж зловили на “грі під столом”. Так, згідно з даними розслідування “Я – бот”, під час виборчої кампанії в інтересах “Голосу” діяла мережа інтернет-ботів. Що цікаво, спочатку ці “користувачі” залишали компліментарні коментарі на користь “Громадянської позиції” та Анатолія Гриценка, а за два тижні до виборів переключилися на підтримку Святослава Вакарчука й “Голосу”. Загалом мережа ботів, у якій був і журналіст під прикриттям, залишила під різними публікаціями близько 6 тисяч компліментарних коментарів щодо “Голосу”. Святослав Вакарчук та інші функціонери партії співпрацю з ботами, звісно ж, заперечили.
Ми ж додамо, що за різними підрахунками бюджети таких ботів напряму залежать від кількості замовленної залученості (вподобання, поширення, коментарі). Асортимент великий: можна купувати підписників, лайки на коментарі, перегляди відео тощо. Ціна одного лайку біля 0,5−2 грн, поширення 1−3 грн. При оптових замовленнях діє система знижок. Їхня ефективність для формування інформаційного поля нульова, але це може показати популярність сторінки у Facebook. Якщо коротко, це швидкий результат і видимий “рейтинг”.
Діяльність партії на місцях
Партія створена, укомплектована, профінансована, зайшла у місцеві та Верховну ради — пора починати роботу. У той час, коли всі виборці та прихильники “Голосу” очікували негайної кропіткої та плідної праці депутатів усіх рівнів над реалізацією своїх обіцянок, самі народні обранці не поспішали працювати у поті чола. Для прикладу візьмемо Львівщину.
До Львівської міської ради увійшло 8 депутатів від “Голосу” і ще 7 зайняло крісла в обласній. Як ми розуміємо, це далеко не найчисельніші фракції в обох радах, тому “Голосу” довелось шукати союзників.
Львівська обласна рада
Як ми вже писали раніше, “Євросолідарність” у Львівській облраді має більшість, але цього все одно мало задля гарантованого ухвалення рішень ради. Саме це стало причиною того, що вже на першому засіданні новообраної Львівської облради 1 грудня фракція “Європейської Солідарності” стала ініціатором меморандуму про співпрацю «проукраїнських патріотичних сил». До нього, окрім “ЄС” долучились «Батьківщина», НРУ та, власне, сама партія «Голос». А в рядах “Української Галицької Партії”, яка теж підписала документ, і зовсім відбувся скандал зі звільненням голови фракції Тараса Чолія, який зрадив свою політсилу і найнявся на службу до одіозного місцевого бізнесмена Григорія Козловського. Про це ІА Піка інформувало своїх читачів.
Інтерес партії Петра Порошенка зрозумілий — це узурпація місцевої влади та ухвалення вигідних для членів партії рішень. От саме до такої “більшості” у ЛОР примкнув “Голос”, представники якого відразу ж почали голосувати “в унісон” із новоутвореною “коаліцією”. Найважливіші голосування, ясна річ, стосуються кадрових призначень і тут “голосівці” не відстають і не перечать іншим фракціям-підписантам меморандуму.
Львівська міська рада
Ще менш цікавою для “Голосу” склалась ситуація у ЛМР. Там напряму між собою домовляються “Євросолідарність” та “Самопоміч”. Представники обох партій мають власні інтереси у різних сферах, тому “дерибанять” усе на двох. Якщо не вдається домовитись, то “ЄС” інколи підтримують фракції “Варта” і “Свобода”, апетити яких є значно меншими.
А що ж із “Голосом”? Та нічого. Оскільки тут будь-якої “більшості” не утворилось, то й сама партія поводиться доволі інертно.
Так, серед 12 постійних комісій у ЛМР представники “Голосу” головують лише у двох – Комісія землекористування та агломерації й Комісія освіти і науки. Ще у двох комісіях “голосівці” є заступниками голови — це Комісія екології, природокористування та енергозбереження і Комісія фінансів та планування бюджету.
До складу львівської міськради входять 64 депутати із 5-ти фракцій. Як ми вже зазначили, “Самопоміч” то протистоїть, то “ділиться” із “ЄС”, а останні час від часу отримують “допомогу” від “Варти” та “Свободи”. Тому партія “Голос” нікому не цікава. Їхні “за” і “проти” не впливають на жодні серйозні рішення. З огляду на статистику, 8 депутатів від “Голосу” складають лише 12,5% від усієї ради. Якщо “сильні світу цього” між собою домовляться, “Голос” лишається “чужим на цьому святі життя”.
“Цікаві” ініціативи або «енергоощадливий» режим
Такий розклад сил в обох радах гнітить партію “Голос”. В обласній вони змушені узгоджувати свої дії із “Проукраїнськими патріотичними силами”, себто «Євросолідарністю, а в міській їхні справи нікому не цікаві. Проте партію необхідно постійно просувати у медійному полі. Мабуть це і стало причиною дрібних, місцями смішних, а подекуди й зовсім недолугих ініціатив партійців.
“Промінчик Сонця” у “пітьмі”
Почнімо із доволі адекватної ініціативи. Про переведення документації місцевих рад в електронний варіант говорять вже давно, проте ніхто нічого не робить. Якщо “Голосу” вдасться цього домогтись, то це буде великий “плюс” для них і для всіх депутатів загалом.
Фемінітиви — найважливіше у роботі облради
Ясна річ, фемінітиви — це норма української мови, якої слід дотримуватись. Проте, депутати “Голосу”, які так сумлінно вивчали регламент облради, не побачили у ньому більших проблем, ніж дистанційні засідання та використання вищезгаданих фемінітивів у тому ж таки регламенті. Зауважимо, що такі ініціативи, на думку прес-служби партії, варті не лише окремого висвітлення, а й коментаря депутатки обласної ради Іванни Герус.
“За Фройдом” чи обмовка?
Ще одним ляпом відзначився керівник фракції “Голос” в обласній раді. Спочатку скрін, потім пояснення.
Тут вся “сіль” у тому, що слід відрізняти “доходи” від “прибутків”. І от саме у наповненні бюджету фігурує термін “доходи”. Прибутки — це особисте збагачення. Або це просто обмовка, або ж дідусь Фройд єхидно усміхається із небес.
А якщо прибрати жарти, то це помилка у мові документації, яку залюбки поширили піарники “Голосу” і видали це за чергову «перемогу» партії.
“Післясвят”
“Плани розвитку”, “можливість участі” та “заплановані програми” — це речі, які “Голос” також видає як свої здобутки. Щоправда, все у майбутньому часі. Та і зустріч “після свят” не є чимось неординарним у роботі політичної сили. Мабуть, цей пост чи не найкраще характеризує роботу партії.
Популізм та маніпуляція цифрами
Одіозна депутатка Верховної Ради Наталя Піпа, про яку ми розповімо згодом, також вирішила поділитись “чудовою” новиною. Вона розповіла, що 30 випускників, які складуть ЗНО із 4-х предметів на 790 і більше балів, отримають премію у розмірі 100 тисяч гривень.
А тепер до зауважень. Ми не будемо запитувати, яким чином “відсіюватимуться” абітурієнти, якщо вони наберуть однакову кількість балів, а їх буде більше 30-ти. Ми також не запитуватимемо, чому стільки інформаційного шуму піднялось навколо 3 млн. гривень із бюджету держави. Так само пропустимо “умови” конкурсу, мовляв, хочете преміювати — преміюйте, для чого якісь рамки?
Ми просто нагадаємо Наталії Піпі про таку річ як податки. Абітурієнт, який увійде в цю омріяну 30-ку найкращих, зможе отримати максимум 80 тисяч гривень, бо 20% забере держава. Але для чого ж це вказувати? Бо тоді пост вже не буде таким “переможним”.
“Водолій” Рущишин
Ще один народний депутат від “Голосу” Ярослав Рущишин теж неабияк вміє “лити водичку” у своїх постах. Перефразував кілька “великих цитат” та гасел і вуаля: є причина нагадати про себе в медіапросторі. Про все і ні про що, одним словом.
Наталія Піпа проти Григорія Козловського
Як ми й обіцяли, повертаємось до львів’янки Наталії Піпи. Як виявилось, окрім «водички» та переливання із пустого в порожнє, у партійців “Голосу” є і серйозні справи. Так, нардепка Піпа у свій час завзято протистояла забудові Винниківського озера, яку затіяв вже згаданий скандальний бізнесмен Григорій Козловський.
“Козловський воює не зі мною, а з громадою”, – рішуче заявила депутатка, коли мова йшла про озеро.
Трішки історії. У 2017 році депутат тоді ще Львівської міської ради від “ЄС”, власник ФК “РУХ” Козловський розпочав фінансування будівництва на озері в місті Винники. Попри низку питань і застережень до такої ініціативи місцевого олігарха, Винниківська міськрада передала озеро та прилеглі території у суборенду фірмі ТОВ “Академія Футболу”, якою володіє Козловський. Тут має спорудитись сучасна академія ФК “РУХ” та об’єкти рекреації. Сьогодні навколо озера дійсно триває активне будівництво.
“Ліс рубаєш — тріски летять” — ця народна мудрість якнайкраще описує все, що відбувалось згодом. Зрозуміло, що така забудова вимагає багато підготовки. Незважаючи на обіцянку бізнесмена, що доступ до озера буде вільним, а ліс ніхто не чіпатиме, вирубка дерев під лижний спуск, все ж, почалась.
Депутатка Наталія Піпа вирішила не стояти осторонь і стала уособленням боротьби за громаду і дерева. Спочатку вона засумнівалась у сумі, яку бізнесмен сплатив у якості компенсації громаді.
“Навіть та сума у 2,7 мільйона гривень, яку Козловський озвучує як сплачену ним компенсацію за вирубку і нанесену шкоду довкіллю, викликає багато питань. Зокрема, звідки вона взялася? Адже відомо, що кожне дерево може оцінюватися дуже по-різному — як у 7 тисяч гривень, так і у кілька сотень тисяч.
Враховуючи масштаби вирубки, для мене є очевидним, що сплачена Козловським компенсація за завдані збитки державі відверто занижена. І взагалі, є великим питанням, хто проводив оцінку і визначав розмір цих збитків? Я вже направила звернення до Державної екологічної інспекції Львівської області та Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства, щоб з’ясувати, чи часом не сам пан забудовник «порахував», скільки коштують знищені ним дерева”, – волала депутатка.
Крім того, Наталія Піпа стверджувала про медійний та публічний тиск на неї з боку бізнесмена.
“Я вже відчула на собі методи боротьби з «неугодними», які звик використовувати Григорій Козловський. Ні для кого не є секретом, що він має величезні ресурси і кожного свого критика (яких небагато) – змішує з брудом. Варто лише згадати, як він задіював усі свої можливості й ресурси на боротьбу з членами Української галицької партії, які виступили проти недоброякісного набуття ділянки на вулиці Дорошенка для будівництва фірмою його доньки готельно-торгового комплексу. За допомогою своїх ручних журналістів і ботів він почав повномасштабну брудну кампанію проти мене”, – заявляла вона.
Крім того, Піпа пробувала більш сентиментальний підхід до цього питання. На своїй сторінці вона висунула питання, чи був Богдан Хмельницький біля Сихівського дуба, якого нині можуть зрубати. Це стало причиною її звернення до Управління екології і природних ресурсів ЛМР, щоб дубу надали статус пам’ятки природи.
Проте такі палкі сварки і взаємні погрози прокуратурою не закінчились нічим конкретним. Наталія Піпа враз перестала підіймати це питання у публічному просторі, а Григорій Козловський спокійно продовжує будівництво футбольної академії та зон рекреації на Винниківському озері. Чому депутатка так раптом припинила свою запеклу боротьбу за інтереси громади міста Винники — можна лише здогадуватись. Але, погодьтесь, тут важко позбутися асоціацій із політичною повією Тарасом Чолієм, який також спершу нищівно критикував Козловського, аби потім перетворитися на його «шістку».
Завуальована дружба із Садовим
Нещодавно у Львові презентували бізнес-центр “Viking” на вул. Пимоненка, 1. Його відкрили у мультифункціональному діловому та житловому мікрокварталі, в якому передбачені бізнес-центр і житловий сектор з секціями квартир і апартаментів, підземний паркінг та супутня інфраструктура у Львові. Офісний об’єкт класу “А” в Сихівському районі складається з двох секцій (9 та 12 поверхів відповідно), загальною площею 18 770 кв. м.
За словами міського голови Львова Андрія Садового, бізнес-центр “Viking” є поштовхом для розвитку мікрорайону, а компанія Dragon Capital сплачує податки, які йдуть на реконструкцію Львова.
Крім того, Андрій Садовий вручив засновнику інвестиційної компанії «Dragon Capital» Томашу Фіалі подяку від імені громади міста та статуетку “Лев”. Той, у свою чергу, зазначив, що у Львові мало бюрократії та можна швидко отримати дозволи на будівництво.
А тепер гляньмо, звідки “ростуть ноги” такої дружби і до чого тут “Голос”.
Із Dragon Capital безпосередньо пов’язана компанія ТзОВ “Драгон Капітал Консалтинг”, яка у 2019 році придбала за 116 млн грн приміщення колишньої ресторації “Під Левом” на Площі Ринок, 19, 20 та 21 у Львові. «Варіанти» писали про це у статті “Проzorri свистуни Садового“.
Томаш Фіала є також власником ТзОВ “Європоліс проперті холдінг”, яке 5 липня 2019 року отримало дозвіл від Львівської міськради добудовати торгово-розважальний комплекс “Вікторія Гарденс” на вул. Кульпарківській, 226-А. Також компанія Томаша Фіала пов’язана зі скандалом довкола будинку Терлецького на вулиці Сахарова, 52, який виконком Львівської міськради дозволив знести, а на його місці збудувати скляний офіс з підземним паркінгом.
А “вишенькою на торті” тут виступає той факт, що на парламентських виборах 2019 року Томаш Фіала був одним зі спонсорів партії Голос Святослава Вакарчука.
Що пішло не так і чому, як ми вже визначили, “Голос” тепер “за бортом” — невідомо.
Початок кінця
Здався без бою
Якщо уважно перечитати усе вищенаведене, то не дивним виглядає той факт, що політична партія “Голос” сьогодні розвалюється просто на очах. Першим “дзвіночком” став сам лідер політсили Святослав Вакарчук, який вже вдруге ганебно “вмив руки” невдовзі після того, як отримав довіру громадян України. Цього разу він теж витримав близько року і в червні 2020-го покинув партію.
«Голосові» зв’язки порвались
Невдовзі “Голос” знову почав звучати скандальними заявами партійців. Вже близько пів року в партії тривають різні процеси, які деякі партійці відверто називають узурпацією влади і оскверненням принципів демократії, які призвели до фактичного знищення іміджу партії і фракції. 10 депутатів Верховної Ради України від партії “Голос” висловили недовіру голові своєї фракції Ярославу Железняку та ініціювали виключення голови партії депутатки Кіри Рудик зі складу фракції. Вони також утворили нове депутатське об’єднання «Справедливість».
До групи “Справедливість” увійшли Соломія Бобровська, Галина Васильченко, Юлія Клименко, Роман Лозинський, Наталія Піпа, Ольга Стефанишина, Олександра Устинова, Володимир Цабаль, Андрій Шараскін та Ярослав Юрчишин. Також, цю ініціативу підтримав і Сергій Притула, якого перед тим виключили із “Голосу”.
За словами надепки Олександри Устінової, сьогодні 75% партійців вимагають, щоб керівництво партії і фракції “Голос” у Верховній Раді пішло. Фракція проголосувала за зняття Ярослава Железняка з посади керівника фракції. Нема інших варіантів, окрім перезапуску очільників і зміни статуту політсили. Раніше вона розповідала про погрози місцевим депутатам від керівництва партії.
Така внутрішньопартійна “турбулентність” не могла обійти представників “Голосу” на Львівщині. Реакція проста — вимога відставки голови фракції у ВР Ярослава Железняка та голови партії Кіри Рудик.
І все було б зрозуміло й логічно, якби не “фокуси” Ярослава Рущишина. Справа у тому, що він залишається головою обласної організації “Голосу”, яка закликала до відставки керівництва партії. Проте у Верховній Раді він не увійшов до тих 10-ти депутатів, які покинули “Голос” задля утворення “Справделивості”, тобто підтримав керівництво. Знову незрозумілі речі відбуваються у партії. Причому одночасно на двох рівнях — ВР та Львівщини.
Сьогодні відомо, що 29 липня “Голос” планує провести з’їзд партії, на якому мають обговорити кандидатів на посаду голови партії. “Інтерфакс-Україна” також повідомляє, що порядок денний з’їзду поки не відомий на 100%. Окрім того, керівництво партії також не має заяв від 7 членів партії, які раніше заявили про намір створити окреме об’єднання “Справедливість”. Себто, поговорити явно буде про що.
Думки експертів
Віталій Бала, політолог:
Коли в політику потрапляють випадкові люди, вони дуже міцно тримаються за владу
Партія “Голос” — це типовий приклад партії лідерського типу. Він формувався під Святослава Вакарчука, про що свідчить навіть назва — “Голос”, адже Вакарчук співак і лідер партії. Це була доволі вдала політтехнологічна концепція, яка, на мою думку, стала недієздатною після того, як сам Вакарчук пішов із керівництва політсили. Ба більше, я дуже дивуюсь кадровим призначенням партії. Я не розумію, чому саме ці люди стали керівниками, бо ми про них за рік чи навіть за місяць до парламентських виборів зовсім нічого не знали. Якби не особистий рейтинг Вакарчука, ці люди ніколи б не стали депутатами, а тепер вони себе вважають великими політиками.
Коли в політику потрапляють випадкові люди, вони дуже міцно тримаються за владу і ухвалюють відповідні рішення, аби її сконцентрувати у свої руках. Ми вже мали подібні приклади в особах Зеленського, Лукашенка і Путіна, а тепер таким шляхом пішло чинне керівництво “Голосу”. Про це також свідчать проблеми із Сергієм Притулою, який з огляду на впізнаваність був далеко попереду них до того, як вони стали нардепами.
Все це призвело до того, що люди, які абсолютно випадково зайшли в політику, очолили партію і не змогли її ні втримати, ні розбудувати. Тому всі ці процеси є абсолютно логічними. Тим більше, що партія вже нібито готова іти на співпрацю із чинною владою, а “Голос”, так чи інакше, позиціонував себе як опозиційну силу.
Олександр Антонюк, політтехнолог:
Людям, які сьогодні входять до партії “Голос”, вже треба думати, під якими знаменами вони підуть на наступні вибори
Прогнозувати такі події з самого початку точно ніхто не міг. Дуже шкода, що проект, який мав потенціал замінити “Самопоміч” на ліберальному просторі, дійсно йде, можна сказати, під ніж. З того, що я бачу сьогодні, мені здається, що певні бенефіціари, які подалися в інший проект, стали причиною такого розколу. Тобто, це могло відбутись із їхньої подачі.
А сам проект “Голос” не виправдав себе із позиції політико-інвестиційної привабливості при сьогоднішній кон’юктурі влади. Хоча, з іншого боку, я десь навіть підтримую тих 11 депутатів, які сьогодні борються за цей проект. Якщо в “Голосі” зараз різко не відбудуться зміни в керівництві, то цей проект вже практично не має жодних політичних перспектив. У людей, які входять у партію, є, а в самого “Голосу” – ні. Я так розумію, що Ярослав Железняк та Кіра Рудик будуть стояти до кінця ціною того, що вони просто доб’ють цю партію. Інколи навіть здається, що їхня роль полягає саме у цьому.
А що стосується місцевих рад, зокрема у Львові, то тут теж немає про що говорити. По-перше, депутатів у радах дуже мало і вони, фактично, не можуть впливати на рішення рад. А по-друге, якщо верхівка партії розколюється через такого роду руйнівні процеси, то що вже говорити про осередки? Думаю, що для людей, які сьогодні входять до партії “Голос”, вже треба думати, під якими знаменами вони підуть на наступні вибори, якщо хочуть залишатись у політиці в цілому.
Валерій Майданюк, політолог:
Депутати на місцевому рівні почали співпрацювати із тими, хто щось може запропонувати
Фактично, ситуація із “Голосом” загалом нагадує такий собі електоральний “кидок” українського виборця. Причому як на місцевому, так і на всеукраїнському рівні. Багато хто вже раніше казав, що ця партія із Святославом Вакарчуком на чолі була таким собі проектом “проукраїнського Зеленського”. Тобто, взяли співака, начебто “промоутера” нових облич, набрали йому в команду маловідомих людей, яких назвали «типу активістами», і всі просто “повелись” на Вакарчука. Він, будучи інфантильним персонажем нашої політики, вже вдруге “дав задню”, керуючись невідомо якими дитячими мотивами. Чи то він був ображений домовленостями олігархів, чи то він відчув себе зайвим, але ми сьогодні пожинаємо результати цього проекту, який відверто був провальним ще від свого початку.
Всі розсварилися і партія розпалась. На місцевому рівні депутати почали шукати певної вигоди, як це, наприклад, було в обласній раді Львівщини. Там “Голос” почав співпрацювати із тими, хто щось запропонував, в даному випадку з “ЄС”. А у Львівській міській раді від них взагалі немає жодної користі. Іншими словами, “Голос” як був від самого початку помилковим провальним проектом, так він навіть не дочекався терміну закінчення депутатської каденції. Їх фактично вже не існує. Формально вони є, але як якась політична сила чи єдність вони зруйновані. Виборець голосував за якісь зміни та демократію, а отримав велику “бульбашку”, яка луснула навіть раніше за “Слугу народу” та інші штучні проекти, створені під шоуменів. Я не думаю, що українці втретє проголосують за Вакарчука, під якими гаслами і політичними силами він би не йшов. Це вже був би не просто нонсенс, а мазохізм.
Висновки
Багато політологів, політтехнологів та політекспертів ще на початку створення “Голосу” пророкували недовгу участь цього проекту в політичному житті України. Партія, яка утворюється через інтереси бізнесу, а її обличчям стає відомий музикант, який вже має досвід “дезертирства” із політики, мабуть, не має права вимагати від своїх осередків активної роботи на місцях. 7 депутатів у Львівській обласній раді зуміли приєднатись до більшої сили задля часткового лобіювання власних інтересів, а частіше задля “прогинання” під “Європейську Солідарність”, її спонсора – «цигаркового барона» Козловського та їхні апетити. У міській раді Львова для партії все склалось ще гірше. Ця “вісімка” хоч і не зовісм “мерзенна”, але вона, все ж, неспроможна у політичному розумінні. Хтось скаже, що вони не “продались” і голосують, як велить їм серце, але такі заяви надто вже контрастують на фоні їхніх колег із ЛОР, які підписали вже загаданий меморандум. Тому це радше вказує на безхребетність цих депутатів.
Результат невтішний: лідер, який «здався без бою», розкол політичної партії, “міжусобиці”, зрада довіри виборців і повна “імпотенція” у політиці — як на найвищому рівні, так і в місцевих радах. Замість гучного “Голосу” ми отримали невиразний “шепіт”, який все тихіше белькоче ні про що.
Роман Гурський, ІА «ПІКА
