Проблематика малого та середнього бізнесу в Україні «кісткою у горлі» завжди стояла у кожної влади. За даними члена команди підтримки реформ Міністерства економічного розвитку і торгівлі Дениса Шемякіна, які він оприлюднив на першому національному бізнес-форумі Industry4Ukraine, малий і середній бізнес в Україні приносить 55% валового внутрішнього продукту в економіку країни. Ніби непогано, можете подумати ви, але не все так просто. Якщо «середній бізнес» – поняття доволі розмите і воно часто межує із «великим», то на «малий» припадає лише 16% ВВП.
“У нас 55% внесок малого і середнього бізнесу в ВВП. Але якщо подивитися в іншому вимірі, то великі та середні підприємства в Україні – це 73% ВВП, тобто мікро- і малі підприємства в Україні – це лише 16% ВВП. В Європі – у два рази більше”, – сказав Шемякін.
Саме так, у Європі, США та інших розвинених країнах малий бізнес приносить набагато більші надходження до казни і складає від 35% до понад 50% ВВП.
Такий стан речей не є задовільним із багатьох причин. По-перше, в Україні на державному рівні майже не підтримуються дрібні підприємці, а це, у свою чергу, відбиває у людей бажання чимось займатись, щось виробляти та впроваджувати інновації. По-друге, всі природні ресурси сконцентровані у руках олігархів, які мають монополію в цьому плані та продають народу газ, електроенергію та інші блага цивілізації за цінами, які вони визначають одноосібно. По-третє, часто ці ціни є надто високими, що відчутно б’є по кишенях пересічного українця.
Здавалось би, якщо від слабкого розвитку малого та середнього бізнесу ми маємо лише негатив, то чому б це не змінити? Тим більше, що багато політиків про це говорили і розкидались обіцянками сприяти його розвитку. Проте, як часто це буває, така полеміка із слів не переросла у дії. Віктор Ющенко, Петро Порошенко та Володимир Зеленський – усі вони порушували це питання, проте так нічого й не зробили.
То чому малий і середній бізнес в Україні не є таким розвиненим, як в Європі, як у цьому напрямку діє сучасна влада і що необхідно, аби дрібні підприємці могли «вільно дихати» в Україні?
Про це журналісту ІА «ПІКА» розповіли колишній міністр економіки України Володимир Лановий, професор і доктор економічних наук Олег Кузьмін та Голова львівської міської організації ПП «Сила і честь» Василь Ільків.
Чому малий та середній бізнес в Україні не є таким розвиненим, як в інших країнах?
Володимир Лановий:
У нас домінують інтереси податківців і фіскалів, які хочуть лише «здерти» гроші з людей та з підприємств
Справи склались саме так тому, що у нас домінують інтереси податківців і різного типу фіскалів, які думають лише про те, як би «здерти» гроші з людей та з підприємств. В нас ніхто не опікується малим і середнім бізнесом. Наш податковий кодекс спрямований лише на фіскальні інтереси. У розвинених країнах дрібні й середні підприємства не так наповнюють бюджет напряму, як створюють робочі місця, чим збільшують кількість платників податків, сприяють росту рівня послуг та продажів і таке інше. Вже це, у свою чергу, наповнює казну. Тобто, в нас зовсім інша ідеологія – здирництво, а не розвиток економіки через створення нових підприємств. В Україні ж, коли підприємці створюють інновації, їх не підтримують. Натомість ми маємо лише розмови про ФОПів, категорії і тому подібне. Тільки інновації зможуть вивести нашу економіку з кризи і підняти її на високий рівень.
Олег Кузьмін:
Якщо говорити про Європу, то там, у залежності від країни, малий та середній бізнес приносить від 40% валового доходу, а відповідно і до бюджету. Чому в нас не так? По-перше, тому, що ми із самого початку не приділяли достатньо уваги підтримці таких підприємств. По-друге, у нас з’явились олігархи, які монополізували економіку і «піджали» під себе всі крупні підприємства. Тому різко скоротилось поле для діяльності малого і середнього бізнесу. По-третє, мала би бути якась державна підтримка у податковій сфері та сфері інвестування. У різні періоди ми щось пробували і держава виступала гарантом для деяких підприємств, але це був надто короткий період і він не відіграв дуже серйозної ролі.
Ну і на загальну ситуацію, яка склалась, вплинули ринкові відносини інших країн із нашою економікою. Вони переважно бояться інвестувати та передавати сюди інновації. Як наслідок – ніхто з них не підтримує малі та середні підприємства. Тому доля, яку приносить дрібний бізнес у наш валовий дохід, складає близько 15%. Це дуже мало. У нас є потенціал, великі можливості, тільки немає результату.
Василь Ільків:
У країни, які були схожими на нас ще 20 років тому (Польща, Угорщина тощо), дуже швидко зайшов Євросоюз, який тут же почав реалізовувти свої програми розвитку. Відразу відкрились американські фонди і в ці держави дуже швидко і суттєво почали вливатись інвестиції. Якщо сьогодні в Польщі і є один-два мільярдери, то точно не більше, бо там насправді почала правити громада. В Україні – все навпаки. Наприкінці 90-х років ми стали на «рейки» беззаконного розподілу майна та приватизації, яка в результаті призвела до олігархії. Тоді, вже маючи вплив на ЗМІ та центральні телеканали, вони почали задурювати людей, які поводились так, як їм казав телевізор. Тобто, олігархи просто почали маніпулювати думкою людей, які незчулись, як через 30 років опинились там, де ми є сьогодні. За Ющенка, після Помаранчевої революції, деякі олігархи втекли. Проте потім зрозуміли, що Віктор Андрійович не є сильним лідером і повернулись назад.
Є дуже простий приклад: Віталій Кличко прийшов до влади у 2014-му році і почав виставляти на приватизацію лоти по 100 кіосків (МАФів) у кожному. Таке коштувало по 10.000 доларів за кіоск, тому один такий лот коштував 1 мільйон доларів. Ніякий дрібний підприємець не може собі дозволити такої купівлі, аби там відкрити свій бізнес. Таким чином їх просто придушили.
По-друге, є така особа як Ігор Коломойський. Колись давніше я приїхав у Івано-Франківськ, а там була свердловина, з якої била нафта і текла в річку. Я запропонував відкрити там видобування, створити умови для переробки і це могло б приносити непоганий дохід тутешній громаді. От вам і податки, і робочі місця. Але один із високопосадовців сказав мені, аби я тікав, щоб мене разом із ним не ув’язнили, «пришивши» нам «липові» справи.
Саме тут і ховається корінь цієї проблеми. Олігархи монополізували газ, електроенергію та інші природні ресурси. Та сама історія стосується і аграрного сектору. Людина може отримати 100 гектарів землі, посадити там щось, зібрати і отримати прибуток. На тому кінець. Орендна плата майже нульова, на відміну від Італії чи Німеччини, де вона є щонайменше вдесятеро більшою, ніж в Україні. Все закрито «сургучем» і ніхто в цей бізнес не пролізе.
А ще існує заниження реальних показників видобування оцих природних ресурсів. Умовно кажучи, того ж газу можуть видобувати нехай 200 мільйонів кубометрів, а нам кажуть, що всього лиш 20. Тобто, для споживання населення треба 20 кубів і нам їх показують, а скільки йде в офшори й кишені – невідомо. Іншими словами, гроші, нафта, газ – у нас все є. Але це все осідає у приватних руках.
Оцініть співпрацю малого та середнього бізнесу із сьогоднішньою владою в Україні…
Володимир Лановий:
Як я вже казав, оця фіскальна зацікавленість сьогодні є просто гіпердомінуючою. Все це почалось ще у часи Азарова. До нього у нас було доволі вільне оподаткування і регулювання бізнесу, але з приходом до влади він «вчепив гирі» на ноги усіх підприємців. Микола Азаров просто допомагав Леоніду Кучмі контролювати бізнес та бізнес-структури.
Сьогодні я бачу, що наш «гетьман» – послідовник Азарова. Він зациклений на тому, де б ще взяти гроші для бюджету. Справа у тому, що економіка має зростати, тоді й будуть адекватні доходи у казну. Потенціал доходів до бюджету завжди пов’язаний із економікою, а не з тим, аби підняти податки.
Мені особисто люди розповідали, що влада Зеленського вводить певні каральні санкції щодо боржників по податках. Причому йдеться про безапеляційне вилучення грошей з рахунків цих підприємців, або списання майна громадян. У нормальних країнах так не робиться. Якщо бізнесмен заборгував державі, то податківці йому допомагають, а не «відрубують голову», як у нас. Вони розробляють якісь проекти, програми і пропозиції з відновлення такого підприємства і списують старі борги. Ніхто не заморожує рахунки чи забирає квартири. Як тут можна говорити про якийсь розвиток? Крім того, підприємці ніде не платять таких відсотків, як в Україні, – 20%! У розвинених країнах податкові платежі або нульові, або мінімальні. Це ненормально.
Тому, якщо підсумовувати, то можна сказати так: нова влада впроваджує механізми позбавлення людей майна через боргові зобов’язання. Вони стали важливішими, ніж робочі місця, бізнес, існування людей, їхні інтереси тощо. Все заради фіскалів, а не заради людей. Це не гуманістичний підхід і він суперечить соціальним імперативам, які домінують у Європі, де люди і їхні заробітні плати є головним. У нас же – каральний підхід.
Олег Кузьмін:
Українська влада зараз має дуже багато проблем і займається ними. Це пов’язано із пандемією коронавірусу, великим будівництвом, боротьбою з олігархами та іншими речами. Тому поки що ніхто не приділяє належної уваги малому й середньому бізнесу.
До речі, про олігархів, тут є взаємний рух. Якщо ми зможемо перемогти монополізм нашої економіки, а він пов’язаний із олігархами, то, звісно ж, ми б дали «зелене світло» малому та середньому бізнесу. І навпаки: якщо ми підтримаємо дрібніший бізнес, це похитне позиції олігархів. Монополія – це страшна штука, бо люди диктують все, що хочуть: ціни, обсяги, політику і так далі.
Василь Ільків:
Ми маємо бандитсько-олігархічно-феодальну країну
Сьогодні ми маємо бандитсько-олігархічно-феодальну країну. Це треба негайно змінювати. До того ж, ми нічого не доб’ємось, якщо змінимо конкретного виконавця, бо треба демонтувати всю систему влади, де пріоритетом буде малий і середній бізнес, а олігархи будуть позбавлені впливу на державу. Нормальна влада має бути зацікавленою, аби вчитель, лікар і військовий мали зарплату, а студент – стипендію.
Це можна порівняти із бізнесом. Якщо у моєму ресторані люди не працюють належним чином, а хтось ще й краде, то звісно, що заклад не буде працювати нормально. Причому, справі не зарадити, якщо я звільню конкретного працівника, тут треба звільняти всіх, створювати інші умови праці та набирати усіх працівників заново. Те саме стосується сучасної влади – обличчя нові, «схеми» старі.
В Петра Порошенка та Володимира Зеленського є об’єктивні причини сприяти та не сприяти малому і середньому бізнесу. Перший – сам олігарх, він оточив себе такими ж людьми і розвиток менших бізнесів був йому просто невигідний. Так, він щось зробив для культури, але відсотків на 80 він все одно залишився тим самим бізнесменом.
Що стосується Володимира Зеленського, то він взагалі заявив, що в Україну повернуться усі наші заробітчани. Обдурив: немає ніякого напливу українців всього світу. Для підприємництва він намагається щось робити у демократичний спосіб, проте він не змінює самої системи. Оцей антиолігархічний закон може стати початком боротьби, але я вважаю, що до влади має прийти інша людина. Володимиру Зеленському бракує такої «правої руки», яка буде все це робити, бо він самотужки нездатний і не має відповідної команди. У нас всі знають все про бізнес і походження грошей, але ніхто нічого не може вдіяти. Наприклад, сильна рука, маючи команду, може із цим всім навести лад, але я наголошу, що має відбутись зміна всієї системи влади. На цю роль міг би підійти Ігор Смешко. Наприклад, ми також мусимо перейти на іншу систему оподаткування, але нам цього не дозволяє та ж система на чолі з олігархами. А також отаке «доїння» бізнесу – це найпростіший спосіб наповнити казну.
Наведу ще один приклад. Мій знайомий в Польщі купив декілька автомобілів у кредит, вчасно його сплатив і йому повернули 20% суми. От як має бути! Все вже придумане, його просто треба імплементувати у нас. Придумайте однакові правила гри для всіх! Але це не вигідно представникам великого бізнесу. Ті ж наші чиновники – це прислуга олігархів і якщо кожен із них не має з різного роду «бонусами» 100 тисяч доларів на рік, то він просто не піде на таку посаду. Його шеф-олігарх заробляє мільярди, а він хоче певну частку від цього. Саме чиновник прикриває усі «чорні» плями бізнесів, за що й хоче отримувати певну суму.
У львівській податковій, приміром, зараз недобір, а ще 10 років тому туди нереально було влаштуватись. Тепер же черги до підприємств, робота яких стосується природних ресурсів. Тобто, людям не цікаво працювати у податковій сьогодні при зарплаті у тисячу доларів, що є дуже непогано для пересічного українця. Проте це надто мало для ставленика олігархів.
То що треба для того, аби український бізнес себе нормально почував?
Володимир Лановий:
Ідеологія та цінності. От Євросоюз нібито і поруч із нами, проте він не розглядає нас як потенційного партнера. Чому? Тому, що ми маємо зовсім інші цінності, не європейські. У нас немає пієтету до свобод, конкуренції, ринкових відносин, верховенства права, приватної власності тощо. Те, що у Європі є цінностями, нехтується у нас. Там люди йдуть і працюють, а в нас за таке «б’ють по руках». Дійшло до того, що в Україні податківці можуть вимагати хабар за операції, які обов’язково мають виконуватись. І так на кожному кроці.
В цілому, на рівні державного керівництва, у нас домінує ідеологія здирництва, а не вільного розвитку чи прав громадянина. Натомість ми маємо ідеологію держави поліцейських. А податківці просто є продовженням такої політики. Якби їм сказали, що повідривають їм голови за такі маніпуляції, вони би й поводились по-іншому. А їм навпаки дають команду «кусати» бізнес, бо головне – бюджет. Нам необхідно перебудовувати усі ці інститути за європейськими мірками, інакше ми ніколи не будемо в ЄС.
Олег Кузьмін:
По-перше, треба продумати пільгові податки. Тобто, у нас мала б діяти така податкова система, яка максимально зацікавить підприємців працювати і розвиватись у цьому напрямку. По-друге, якщо немає іноземного фінансування (а в нас його вкрай мало), то мають бути внутрішні й державні інвестиції. Мали би бути якісь поступки із бюджету. Дещо робиться, як оті 8 тисяч гривень у період карантину, але це дуже мало. По-третє, технології. Треба максимально сприяти отриманню новітніх технологій, як закордонних, так і наших, і залучати їх на підприємства.
Василь Ільків:
За найпростішими підрахунками, у нашій державі розкрадається від 5-ти до 10-ти бюджетів. Тобто, гроші в України є. Нам слід позакривати всі офшорні зони, відсунути від влади криміналітет (бо по-іншому це не назвеш) і за всі кошти, які акумулюються тут, можна спокійно змінити всю систему влади. Тобто, якщо ці кошти вивільняться і запрацюють безпосередньо на державу, то кожен українець це відчує одразу ж. Вчителі, науковці, лікарі, винахідники – у першу чергу. Економіка України не те що зросте, вона просто «вилетить у космос». Одна тільки митниця забирає 5-10 мільярдів доларів на рік, а ми за 1-2 мільярди змушені «кланятись» МВФ. Всі ж розуміють, як у нас що працює і як воно має працювати, але нам недоступний механізм реалізації.
У нас просто немає сильного лідера, який скаже «стоп!»
Уся справа в тому, що у нас просто немає сильного лідера, який скаже «стоп!». Таке робиться за місяці часу, а не за роки. Якщо повертатись до мого прикладу про ресторан, то там робота змінюється за один день, а в масштабах держави це мало б тривати лічені місяці.
Маєте маленький приклад нашої поліції. Ви зараз не припаркуєте машину в недозволеному місці так, аби вас не оштрафували. Вже нереально їздити «по дзвінку», щоб вам віддавали честь патрульні пости. Поліція сьогодні не сидить у кабінетах, а реально патрулює вулиці. Їм виділяють по 40 літрів пального на день, а цього вистачає на 700-800 км. дороги. Точно так само все працює в будь-якому органі влади, це робиться дуже швидко, якщо діяти рішуче.
Національний інтерес України має бути національним, а в нас він підмінюється інтересом кількох українців. Візьміть, для прикладу, конституції Норвегії чи Ізраїлю – там все чітко прописано. Там у першу чергу відстоюються права та свободи корінного населення держави. Якщо, умовно, ми сьогодні не маємо квасолі, то ми її купуємо і відразу ж плануємо, як її засадити у нас. Для цього є маса допоміжних речей, як наприклад безвідсоткові кредити і таке інше. Все дуже просто. Потрібна лише воля. І українцям, особливо під час виборів, вже час навчитися розрізняти, у кого вона дійсно є, а хто лише займається пустопорожніми балачками.
Роман Гурський, ІА «ПІКА»
