2022-й рік розпочався дуже непросто для України. Ковідна пандемія, новий етап економічної кризи, загострення проблеми еміграції, чергова загроза повномасштабного вторгнення Росії та міжусобна політична боротьба…
Чинна влада регулярно звітує про ріст економіки та вдалі кроки у боротьбі з олігархатом, а опоненти натомість звинувачують її у політичних переслідуваннях та некомпетентності. Окрім цього, на політичній «шахівниці» України з’являються нові гравці, які також розкидають критичні списи в усі боки.
На тлі такої «турбулентності» досить різко контрастує партія «Сила і Честь» та її лідер Ігор Смешко. По-перше, «СіЧ» вже давно активно веде свою діяльність «на місцях», що, як свідчить соціологія, неодмінно приносить свої результати. По-друге, ця політсила вибудована навколо чіткої ідеології неоконсерватизму, чого також часто бракує конкурентам. По-третє, на чолі цього проекту – досвідчений та інтелектуальний лідер. У той час, коли інші партії обмежуються лише взаємним обливанням брудом, представники ПП «Сила і Честь», опираючись на партійну програму та ідеологію, дають чіткі механізми виходу із тотальної кризи.
Чи буде в Україні «велика» війна? Що діється в українському політикумі? Що потрібно робити, аби швидко поліпшити ситуацію в державі?
Хто фінансує партію «Сила і Честь» та чим вона відрізняється від інших партій? Про це та інше ІА «ПІКА» розповів заступник Голови ПП «СіЧ» Олександр Мирний.
- Почнімо з найактуальнішого. Як гадаєте: чи буде Росія розгортати повномасштабну війну проти України?
Росія буде робити все, що їй дозволять. Якщо Кремль побачить, що реакція Заходу млява, то він буде йти якомога далі в цьому питанні. Якщо ж Путін зрозуміє, що наші партнери готові до більш жорсткої позиції, то він зупиниться. Проте, якщо говорити про провокації, то це триватиме і надалі. Україна переповнена агентами впливу та людьми, які безпосередньо працюють на інтереси Росії. Тому все це буде продовжуватись, аби дестабілізувати ситуацію. Тобто, аж поки ми і наші сильні партнери не дамо відсіч, РФ йтиме далі.
- Для чого Путіну оця «гра м’язами»?
Для того, щоб він задовольнив власні імперські амбіції. Насправді, немає «імперії добра», усі подібні країни живуть за рахунок того, що намагаються присвоїти чуже. Такі держави намагаються за допомогою образу зовнішнього ворога здобути внутрішню стабільність, слухняних громадян та мобілізований електорат. Будь-яких людей, які у чомусь не погоджуються із владою, автоматично записують у «зрадники» та «агенти впливу» іноземних держав. Тому, з позиції імперії, Путін все робить правильно.
Також, можемо глянути на дії інших імперських країн. Той же Китай поводиться дуже агресивно у тих сферах, які він вважає своїми і на які може впливати. Наприклад, Тайвань чи Південно-китайське море.
- До речі, про наших західних партнерів: прокоментуйте позицію Німеччини щодо можливої повномасштабної війни в Україні.
Німецько-московський союз має дуже міцне і глибоке коріння
Я хочу нагадати, що німецько-московський союз має дуже міцне і глибоке коріння, починаючи з німецької слободи, яка колись була в Москві. Ще можна пригадати Нефорта, з яким пиячив цар Петро і царицю Катерину, яка взагалі була німкенею. Ця спорідненість, певною мірою, вже закладена на генетичному рівні. Німеччина завжди вважала і вважає, що Росія – це їхній природний партнер і союзник. Представники німецьких династій формували Російську імперію, розбудовували її та практично весь час Росія та Німеччина «дружили» проти когось. Попри те, що ці країни зрідка воювали одна проти одної, у них залишається взаємна симпатія.
З огляду на це, така реакція Німеччини є абсолютно зрозумілою та навіть очікуваною. Вона не хоче сваритись із Російською Федерацією, вважаючи, що Москва завжди буде підтримувати Берлін. Коротше кажучи, Росія є союзником Німеччини, на відміну від України.
- Натомість Британія та країни Балтії готові нам допомагати і вже це роблять. Чи достатньо цих кроків з їхнього боку?
Як на мене, сам факт, що англо-саксонський світ і Балтика відкрито надають нам допомогу, є величезним «плюсом» для нас у боротьбі проти Росії. Москва прекрасно розуміє, що ми не одні. Якщо вона відкриє проти нас фронт, то матиме справу не лише з Україною, а й з державами, які нам симпатизують.
- Як ви прокоментуєте нещодавнє звернення Зеленського до народу?
На жаль, мені не подобається багато його заяв. Дуже часто вони протирічать одна одній. Це не є той момент, який дозволяє мобілізувати та об’єднати суспільство. У президента має бути дуже чітка й доступна лінія, яку має розуміти народ. Або ти здаєш інтереси країни, або ти готовий іти до кінця, відстоюючи незалежність, територію та суверенітет України. Головне – будь послідовним. А Зеленський сьогодні «білий і пухнастий», а завтра – протилежний. Це найгірше, що може бути, бо тоді суспільство дезорієнтоване.
- В Україну повернувся експрезидент Петро Порошенко, де на нього чекала повістка й суд. На ваш погляд, це політичне переслідування чи дійсно бажання встановити справедливість? Чи не зіграло це на руку самому Порошенку?
Ситуація із Порошенком – це бажання політтехнологів Банкової позиціонувати Петра Олексійовича як єдиного опозиціонера і цим усунути від реальної боротьби людей, які можуть справді щось зробити для країни
Я думаю, що це просто робота політтехнологів чинного президента, які виводять Петра Порошенка у другий тур президентських виборів проти Зеленського. Останні опитування це підтверджують: рейтинг Зеленського залишається незмінним, а рейтинг Порошенка зростає. Це бажання політтехнологів Банкової позиціонувати Петра Олексійовича як єдиного опозиціонера і цим усунути від реальної боротьби людей, які можуть справді щось зробити для країни. Коли Саакашвілі прилетів у Грузію, то його заарештували, а коли в Україну летів Порошенко, то ще звечора ставили сцену і все організовувалось на найвищому рівні. Я вважаю, що обидві сторони мають зацікавленість у цьому. Свого часу так Леонід Кучма виводив у другий тур Симоненка, що йому й вдалось і він переміг комуніста у другому турі. Зараз, я гадаю, Банкова намагається зробити те саме. Порошенко не набере більше 20-ти відсотків голосів, бо всі давно знають йому ціну. Ми бачили його в найкритичніші моменти сучасної історії. Люди вже дали йому оцінку на попередніх виборах. Тому для Зеленського він є найзручнішим кандидатом на друге місце.
Проте тут є ще одна проблема: не факт, що й сам Зеленський вийде у другий тур. Якщо його політтехнологи будуть так активно просувати Порошенка, то він може отримати право на другий тур, наприклад, із Ігорем Смешком. Тоді політтехнологи Володимира Олександровича просто переграють самі себе.
- Як ви оцінюєте задекларовану Зеленським боротьбу проти олігархів? Чи вдасться йому «дотиснути» їх?
Зеленський не зацікавлений у тому, аби дійсно змінити систему
Мені важко оцінювати те, чого немає. Я не бачу поки боротьби проти олігархів. Натомість я бачу, що Володимир Зеленський просто очолив ту систему, яка склалась в країні за 30 років. Я так розумію: його найближче оточення йому пояснило, що це все приємно і цікаво, але Зеленський не зацікавлений у тому, аби дійсно змінити систему. Це просто показове «махання руками» і крики, що «зараз ми всіх посадимо». Насправді, «посадок» як не було, так і нема.
А ще тут важливо змінювати державу на законодавчому рівні та вносити корективи, які дозволять рухатись уперед. Зверніть увагу: в нормальних цивілізованих країнах не існує такої «касти», як олігархія. Наприклад, американські мільярдери підтримують ту чи іншу партію, але все це робиться у рамках закону. Так, вони мають певний вплив, але він є далеко не вирішальним. А в Мексиці, наприклад, є оця олігархічна система. Там уряд досі працює на ті чи інші «клани». Всього лише один кордон, але зовсім інший рівень життя двох країн. Тому боротьби з олігархами в нас не існує. Ба більше, з ними не треба отак боротись, треба просто створити умови для того, щоб країна розвивалась, і тоді певні рудименти, як олігархія, або відімруть, або ж адаптуються під нові чесні правила гри. Олігархам створили «тепличні» умови: персональна приватизація, необмежений доступ до державних ресурсів і навіть політичні призначення найвищого рівня. Якщо це «прикрити», вони просто не зможуть існувати і на їхнє місце прийдуть люди, які ухвалюватимуть правильні рішення і будуть рухатись вперед за рахунок власного інтелекту.
- Згідно з опитуваннями, найближчими політичними конкурентами Ігоря Смешка та партії «Сила і Честь» є Володимир Гройсман зі своєю «Стратегією» та Дмитро Разумков. На вашу думку, як ці політики будуватимуть свої кампанії?
Я дуже сподіваюсь, що у нас врешті почнеться змагання ідей, а не телевізійних картинок
По-перше, якщо взяти найсвіжіші рейтинги, то Смешко має приблизно 10% довіри, Гройсман – 5%, а Разумков ще менше. По-друге, електорат у нас один, він єдиний по всій Україні. Тому я дуже сподіваюсь, що у нас врешті почнеться змагання ідей, а не телевізійних картинок.
Якщо говорити про «Стратегію Гройсмана», то ви можете сказати, що це таке? Лівоцентризм, «праві», анархісти? Ні, взагалі неможливо визначити ідеологію цієї партії, бо там зібрано «все для всіх». Свого часу так визначили фокус-групу Зеленського, але вдруге таке не спрацює.
Дмитро Разумков себе позиціонує як помірний консерватор. Але тоді скажи, на що ти можеш спиратись і які ідеї ти пропонуєш суспільству? Тут важливо не підібрати «картинку», а дати пропозиції, які оцінять люди і будуть готові за ними піти. Що Разумков, що Гройсман чи ще хтось – політик передусім має запропонувати своє бачення того, що слід робити, як це робити і пояснити, з ким він це буде робити. Якщо, наприклад, Смешко чітко вказує на пріоритети, то Гройсман і Разумков «за все хороше і проти всього поганого». Так не буває.
- Хто з цих політиків має найбільші шанси прийти до влади?
Смешко – це величезний досвід, височенний інтелект і дуже чітке розуміння, що треба робити, як це робити і у якій послідовності
Я тому й приєднався до партії «СіЧ» і став заступником її Голови, бо впевнений, що найбільше шансів має Ігор Петрович Смешко. Чому? Тому, що Смешко – це величезний досвід, височенний інтелект і дуже чітке розуміння, що треба робити, як це робити, у якій послідовності, які мають бути першочергові кроки і в який бік необхідно розвертати курс країни для того, щоб вона розвивалась, а не виживала. У Гройсмана і Разумкова робиться ставка на емоції для того, щоб сподобатись електорату. Тому я не розумію, на кого вони обоє будуть спиратись. Натомість електорат Смешка є зрозумілим: це освічені люди, дійсно середній клас і професіонали у своїй галузі. Це може бути хороший лікар, вчитель чи високофаховий фрезерувальник. Це розвинені люди. Плюс військовослужбовці та ті, хто розуміє, що у час, який ми сьогодні переживаємо, потрібно доручати наш порятунок професіоналам, як Ігор Смешко.
Проте мене дещо засмучує. В такі моменти я завжди згадую слова Августо Піночета: «Коли народу погано, він кличе Бога і солдата. Коли все стає добре, про Бога забувають, а солдата проклинають». От я дуже не хочу, щоб у нас була така ситуація. Прикладом також може служити Вінстон Черчилль, який врятував Британію у Другу світову, але програв вибори у 1946-му році.
- У нашій політиці також є партії, які позиціонують себе як «праві». Як ви гадаєте, чи справді вони «праві»?
Я розчарувався у «Свободі», бо зрозумів, що там говорять одне, а роблять інше
У мене тут є зустрічне питання: а які це партії? Та ж «Свобода» – це не «права» партія. У середовищі «Свободи» є величезна кількість осіб, які банально не терплять людей з іншим баченням чи позицією. Наприклад, Ірина Фаріон. Також у цій партії є багато людей, для яких «забрати і поділити» є головним кредо. То скажіть, це «права» ідеологія чи «ліва»? «Зруйнувати все, а потім…» – це яка ідеологія?
Я свого часу прийшов у «Свободу», бо повірив, що це саме «права» ідеологія і я дуже хотів, щоб вона була консервативною. Але я розчарувався, бо зрозумів, що там говорять одне, а роблять інше. У результаті я покинув цю партію і протягом трьох років не мав жодного стосунку до політики, аж поки не поспілкувався з Ігорем Смешком. От він мене і переконав, що «Сила і Честь» – це справді ідеологічна партія, і, що дуже важливо, неоконсервативна. Консерватизм також розвивається і змінюється, він динамічний. Консерватор у США чи в Англії 150 років тому і сьогодні – це зовсім різні люди із зовсім різними поглядами. Країни розвивались, ситуація у світі змінювалась і вони підлаштовували свою ідеологію під ці глобальні зміни. Тому ще раз наголошу: «СіЧ» – це дійсно ідеологічна партія.
А яка ідеологія у тієї ж «Свободи»? «Україна для українців»? Добре, але кого тоді вважати українцями? Ми будемо визначати по крові, зросту, генетиці? Та якщо провести генетичний аналіз тієї ж Ірини Фаріон, то я не виключаю, що у ній українського набагато менше, ніж у якогось запеклого «ватника», який кричить «Росія, прийди!».
- Від політики – до пандемії. Ситуація із COVID-19 стає дедалі загрозливішою. Як наша держава мала б діяти у цих умовах?
Треба просто орієнтуватись на розвинені країни. Те, що свого часу влада «махнула рукою» на процес вакцинації, це не є нормально. Як і те, що мали місце значні зловживання у період першої хвилі пандемії. Просто подивіться, як жорстко на ковідну загрозу реагує світ! Я думаю, що саме завдяки такій реакції сьогодні ми маємо набагато менше жертв, ніж було 100 років тому, коли лютувала «іспанка», а це був звичайнісінький грип. Тому не треба «вигадувати велосипед» – просто треба взяти на озброєння досвід інших країн, які мають здобутки у цій царині. Але при цьому треба пам’ятати, що ми маємо економіку і живих людей. Тому, якщо ти – не США, які просто можуть виділити два трильйони доларів для боротьби з хворобою, то ти маєш розуміти, які компенсатори треба використовувати, аби люди не тікали з держави і добре жили тут. А в нас, на жаль, влада завжди робить лише мізерну частину від усього необхідного.
- До слова, про економіку. Тут також криза. Що робити?
Сьогодні економікою керують люди, які ніколи нею не займались
Все так тому, що сьогодні економікою керують люди, які ніколи нею не займались. Ви мені пробачте, але Гетманцев – викладач в університеті. Я розумію, що людина може бути теоретиком, але для того, щоб займатись економікою на найвищому рівні, вона має бути ще й практиком.
Також необхідно перебирати досвід інших країн. Наприклад, усі розвинені держави в період кризи завжди максимально знижують податки. Влада завжди намагається максимально спростити регуляторну політику для того, щоб бізнес виживав, створювались робочі місця і люди жили гідно. Що робить наша влада? Навпаки! Піднімає податки, максимально все регулює, надає повну свободу дій фіскальним органам тощо. Влада вважає, що народ її обманює і ні за що не платить. Але вона має задуматись: якщо економіка виживає у такий спосіб, то її треба не добивати, а допомогти. Якщо її зараз добити, то потім держава буде вимушена все більше забирати у тих, хто виживе. Люди підуть на біржу, їх треба буде годувати тощо. Крім того, частина людей просто виїде за кордон. Тому треба розвивати економіку і створювати умови для того, щоб людям було цікаво в неї вкладати.
Із чого Британія почала Промислову революцію? Вона гарантувала право власності і дала людям те, за що вони готові були йти захищати свою країну і себе самого. У нас немає гарантії права власності та в будь-який момент влада може просто прийти і забрати її. Забрати землю в підприємств, виписати мільйонні штрафи через пожежників чи ще якусь службу і таке інше. Наша судова система не захищає підприємців. Весь світ показує темпи зростання економіки, які є набагато вищими, ніж наші. Але нам показують якесь наше ефемерне зростання і хизуються цим. Проте, якщо ти не став виробляти більше, а просто те, що є, продав дорожче, то ці показники рахуються у грошах. Іншими словами, ми не створили більше продукту, а просто продали його дорожче. Таким чином розганяється інфляція, яка у нас вже в двозначних цифрах, але нас переконують у зростанні економіки. Це і обман, і самообман. А далі буде гірше, бо все повернеться бумерангом і ми будемо дедалі більше платити.
Тому головна помилка нинішньої влади полягає у тому, що вона не створює умов для бізнесу, а все більше волі дає фіскалам, які стають дедалі жорсткішими. Таким чином ми відвертаємось від підприємців, які готові ризикувати власним майном, ресурсами для того, аби створити нові робочі місця. Люди бізнесу не відчувають себе захищеними. Тому багато хто продає свою справу тут і їде відкривати її деінде. У сусідній Польщі вже є десятки тисяч підприємств, заснованих українцями. Там вони розуміють, що влада буде їх захищати і сприяти їхньому розвитку.
- То як, на вашу думку, правильно вибудовувати нашу економіку?
У першу чергу – це внутрішній ринок. Наприклад, американська економіка на цьому й стоїть, вони експортують лише 12% від внутрішнього валового продукту. Причому, майже 40% експорту йде в сусідні країни – Канаду та Мексику задля підтримки бізнесу США.
Розвиток внутрішнього ринку – це створення нових робочих місць. Створивши нове робоче місце, влада дає людині змогу заробити. Якщо людина заробляє, вона витрачає ці гроші. Це може бути ще один шматок м’яса на столі, новий одяг, дорожчі аксесуари, додаткові послуги тощо. Все це призводить до того, що будь-який бізнес бачить перспективу і розширюється. Для цього, у свою чергу, також потрібні нові працівники, а це призводить до росту ціни на робочу силу. Отже збільшується зарплата і збільшується попит на ринку, бо в людей знову є гроші, які вони готові витрачати. Всі ці речі «тягнуть» і доповнюють одна одну всередині держави і економіка розвивається. Таким чином в держави з’являються додаткові кошти, які вона може інвестувати в дороговартісні проекти чи інфраструктуру.
Наприклад, Україна досі не має власного автомобіля. Я не кажу про «викруткову» технологію, а про автомобіль, який повністю складається з наших деталей і технологій. Такий автомобіль – це десятки тисяч робочих місць, це спеціальні сорти сталі, це машинобудівні заводи, це електроніка, це пластмаса і таке інше. А все це – ще інші заводи й виробництва і також робочі місця. Причому, висококваліфіковані та високооплачувані. А люди, які отримуватимуть ці гроші, знову ж таки, захочуть їх витрачати і створять додатковий внутрішній попит.
Отак і працює внутрішній ринок. Найголовнішим є те, що тоді Україна не залежатиме від того, чи є попит на наші товари за кордоном. Сьогодні зерно продається по 300 доларів, ми кричимо «Ура!», бо є надходження до бюджету. Завтра ця ціна впаде до 120 доларів і ми вже «плачемо». За умов адекватного внутрішнього ринку, нас не хвилюватиме курс гривні до долара, як американців не хвилює курс долара до євро, бо це їхня внутрішня валюта. Натомість Аргентина пішла шляхом розвитку експортної економіки і постійно потерпає від криз. Внутрішній ринок – це стабільність. Тобто, це дрібний, середній та великий бізнес, які орієнтуються на внутрішнього виробника. Те ж автомобілебудування – це великий бізнес, який обслуговують дрібні та середні бізнеси, бо саме вони й будуть виробляти деталі, пластмасу і таке інше. А країна, у якій проживає 40 мільйонів людей, щороку купуватиме 1,5 чи навіть 2 мільйони автівок, що теж є великим прибутком. Далі треба розвивати космос, авіацію та інфраструктуру. Ми – транзитна держава, тому треба прокладати нові залізничні колії, збільшувати аеропорти, будувати кращі дороги і заробляти на цьому. Але для початку – інвестуй у внутрішній ринок і створи внутрішній попит.
- Повернімось до партії «Сила і Честь». Ігорю Смешку часто закидають, що він має стосунок до КДБ. Чи правда це? Мовляв, чи можна доручати управління країною людині, яка працювала у спецслужбах?
Мені завжди смішно з такого, бо навіть у Росії і навіть сьогодні ГРУ, яке займається розвідкою, постійно конфліктує з ФСБ. Ігор Смешко – військовий розвідник і завжди ним був. А в СБУ (не КДБ і не ФСБ) він пішов за прямим наказом тодішнього президента Леоніда Кучми, аби там навести порядок.
Якраз у часи кризи необхідно доручати керівництво державою людині, яка вміє працювати з інформацією, виділити найважливіше і робити це системно
По-друге, якраз у часи кризи необхідно доручати керівництво державою людині, яка вміє працювати з інформацією, виділити найважливіше і робити це системно. Оскільки Ігор Смешко є бойовим генералом, то я просто наведу ще кілька таких імен, які були при владі: Джордж Вашингтон, Шарль де Голль і Карл Маннергейм. Я ще можу пригадати Наполеона Бонапарта, який, м’яко кажучи, теж не був цивільним статистом.
- «Сила і Честь» декларує, що її не фінансують олігархи. Тому питання: чи реально прийти до влади без підтримки олігархів і хто тоді насправді фінансує «СіЧ»?
Партія фінансується за рахунок членських внесків та пожертв. Це я знаю точно і дійсно у нас кожного місяця постає питання, де взяти додаткові 2-3 тисячі гривень на оренду офісу чи навіть канцелярію. Це є проблемою.
Любити Україну в соцмережах дуже легко. А от витягти з кишені гроші, які ти планував витратити на пиво чи розваги, і віддати їх на потреби «своєї» політсили, чомусь набагато важче
А щодо підтримки олігархів, то без неї можна прийти до влади, але це дуже важко. Я, наприклад, у розмовах з однопартійцями та іншими людьми постійно про це кажу. Все буде залежати від того, наскільки люди будуть готові допомагати партії, зокрема фінансово і власною роботою. Як казала одна розумна людина, «Любіть Україну до глибини власної кишені». Бо любити Україну в соцмережах дуже легко. А от витягти з кишені гроші, які ти планував витратити на пиво чи розваги, і віддати їх на потреби «своєї» політсили, чомусь набагато важче. Ми намагаємось переконати людей, що це дуже важливо, бо партії приходять до влади зокрема і за рахунок фінансування симпатиків. Прикладом тут може служити та ж Америка.
- І все ж: чому ви обрали саме партію «СіЧ»?
Тому, що я палкий прихильник консервативної ідеї. Як я вже казав, коли прийшов у «Свободу», то вважав, що це консервативна партія, але це було помилкою. Я приєднався до «СіЧі» після розмови з Ігорем Смешком, бо переконався, що лідер партії чітко стоїть на цих позиціях і його слово не розходиться з ділом. Потім у спілкуванні з іншими партійцями я у цьому утвердився ще більше. Я хочу, щоб ця ідея перемогла, бо консерватизм притаманний українцям історично. У тій же Росії хуторами ніхто не жив. А хутір – це велика сім’я, коли спочатку поселився Іван, потім поруч поселились його сини, а потім і внуки. У нас люди завжди тримались укупі й берегли свої консервативні цінності. Ми ніколи не жили общиною, як це робила Росія. До речі, не дивно, що саме там знайшла своїх прихильників соціалістична ідея. Для нас консерватизм є природним. Проте ніхто, окрім партії «Сила і Честь», не міг пояснити цю думку, структурувати її і донести до людей.
- Коли «Сила і Честь» прийде до влади, якими будуть ваші перші кроки?
Наша економіка, армія, охорона здоров’я та освіта сьогодні є «загнаними». Тому саме у ці галузі будуть спрямовані посилені інвестиції
Ми маємо дивитись на програму партії та на ситуацію, яка буде на той момент. Загалом завжди є 2-3 найважливіші питання, які необхідно вирішувати. Не можна відразу кидатись на 20 напрямків. Ми відштовхуватимемось від реалій, у яких на той час будемо. Але можу сказати точно: наша економіка та армія сьогодні є «загнаними». Те саме стосується охорони здоров’я та освіти. Тому саме в ці галузі будуть спрямовані посилені інвестиції.
- Яку пораду ви б дали усім українцям?
Я не маю права роздавати поради геть усім, але можу дещо попросити. Будь ласка, давайте нести відповідальність за свої дії. За свій вибір, симпатії. Давайте робити вибір не «очима» і «вухами», а думати мізками й оцінювати справи людей, які претендують на те, щоб прийти до влади. Не слова, а справи. Тоді ми усі будемо робити набагато менше помилок.
Роман Гурський, ІА «ПІКА»
Довідка «Піки»
Олександр Мирний
Народився у Києві 31 сiчня 1961 року — підприємець, український політик, юрист, народний депутат України VII скликання.
В 14 років і 8 місяців пішов працювати. Працював у шахті, фрезерувальником, бетонником, водієм вантажівки, брав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції.
Після повернення з армії у 1987 році закінчив Київську вищу школу Міністерства внутрішніх справ (спеціальність – правознавство, кваліфікація – юрист).
1993 р. – займався підприємницькою діяльністю у сфері торгівлі.
З 2003 р. – Сільськогосподарське підприємство «Агрос-Віста» – засновник, директор.
2010 – 2012 рр. – Хмельницька обласна рада – депутат.
З 2010 р. – ВО “Свобода” – член політичної партії, керівник Секретаріату партії, заступник голови Економічної ради ВО «Свобода».
12.12.2012 р. – 20.10.2014 р. – народний депутат України VII скликання.
Має двох дочок і сина.
7–8 вересня 2013 року Святіший Патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет нагородив Олександра Мирного орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира ІІ ступеня за значний внесок у розбудову УПЦ КП.
