Відомі громадські діячі, журналісти та представники польської демократичної опозиції закликали польських політиків утриматися від загострення конфлікту з Україною через рішення про присвоєння одному з українських військових підрозділів почесного найменування «Героїв УПА». Серед підписантів — Збіґнєв Буяк, Владислав Фрасинюк, Павел Каспшак, Цезарій Лазаревич, Пьотр Нємчик, Анджей Северин та Кшиштоф Скіба. Ось текст звернення, опублікований на Rzeczpospolita.
Військові Окремого центру спеціальних операцій «Північ» ССО ЗСУ щодня проливають кров і гинуть героїчною смертю на російсько-українському фронті. І вони й надалі гинутимуть у цій боротьбі. Це не залежить від того, що про присвоєне їм ім’я «Героїв УПА» скаже будь-який із представників польської влади і як це вплине на ставлення поляків до українців, вимірюване опитуваннями.
Так само президент Володимир Зеленський буде непохитним лідером країни, яка веде героїчну, криваву оборонну війну, результат якої вирішить майбутнє нашого континенту, а не лише майбутнє України. Ці факти не змінить те, чи залишиться в нього польський орден Білого Орла, чи його заберуть за образу почуттів і пам’яті поляків. Їх не змінить жодна палка промова, виголошена у Варшаві, жодна стаття, написана у польській пресі, і жодне опитування перед польськими виборами.
Не треба пояснювати — а може, декому треба? — наскільки велике значення мають ці факти.
Українці та поляки мають за плечима багатовікову історію взаємних кривд. Величезних і досі не опрацьованих. Нерозрахованих і неможливих до розрахунку.
Ми не воскресимо вбитих, не маємо наміру переглядати кордони, із попелу не повстануть спалені костели та церкви. Обидва наші народи охоче міфологізують власну історію, вшановують своїх героїв, забуваючи або витісняючи з пам’яті зло, яке вони чинили.
Нас не дивує українська пам’ять про «героїв УПА» та забуття злочинів, які вони скоїли проти наших предків. Поляки охоче забувають про власні злочини — скоєні також проти українців.
Ми із соромом спостерігаємо за публічними заявами представників польської політичної еліти, які нарікають на «фатальну помилку Зеленського».
І повчають українців про «справжню історію», кричать про образу польської пам’яті, розпалюють антиукраїнські фобії, що прокинулися з летаргічного сну.
Ми намагаємося не вибирати з власної історії лише славні сторінки, пам’ятаємо також про ті темні і виносимо з них уроки, дуже актуальні саме сьогодні, коли примітивний націоналізм набирає сили в нашій Батьківщині.
Ми із соромом дивимося на повні псевдопатріотичних фраз роти шанувальників польських фашистських націоналістів, які прославляють злочини «проклятих солдатів». На марші відвертих фашистів найгіршого штибу, що відбуваються в Польщі без перешкод і без слів засудження з боку тих самих польських лідерів, які сьогодні не шкодують засудження українців, які гинуть на фронті жорстокої війни.
«Ми — Польща та Україна — маємо дійти згоди, щоб протистояти Росії. Відсилка до історії польсько-українських суперечок у минулому не є аргументом для сучасного реалістичного політика», — писав понад століття тому український отаман Семен Петлюра напередодні війни, яку в Польщі ми пам’ятаємо як польсько-більшовицьку.
Ми забуваємо про Україну, її участь та її державність. Як про неї забули в Ризькому мирному договорі, який відроджена Польща уклала з більшовицькою Росією.
«Я дуже перепрошую, панове, так не мало бути», — сказав тоді Юзеф Пілсудський, вже знаючи, що тодішні польські політики вирішили покинути українців, які воювали. Якщо ми сьогодні сподіваємося не повторювати цих гірких слів, то не тому, що сьогодні ніхто в Польщі не хоче віддавати Україну на поталу загарбникам, а скоріше тому, що цього разу Україна переможе.
Закликаємо політиків усіх політичних таборів до розсудливості. І до історичної пам’яті.Бо завжди варто пам’ятати, де пристойність, де державний інтерес, а де — мудрість і майбутнє, не затьмарене привидами сфальсифікованої історії.
