Понад чотири роки війни перебудували російську економіку та суспільство так, що зупинити бойові дії не здатен навіть сам Володимир Путін. Війна перетворилася на машину, яка тепер керує країною, – і демонтувати її без потрясінь уже неможливо.
Як передає “Хвиля”, до такого висновку доходять Сева Гуницький та Джеремі Морріс у колонці для Foreign Affairs.
Більшість прогнозів щодо завершення війни обертаються навколо намірів однієї людини. Логіка проста: хто почав вторгнення сам, той сам може його й спинити. Але автори переконані, що це ілюзія. Кремль зробив війну головним організаційним принципом економічного й суспільного життя, і держава змінилася під неї до невпізнання.
При цьому, наголошують дослідники, більшість росіян на вторгненні не розбагатіли. Реальні зарплати справді зростали – приблизно на вісім відсотків у 2023 році та дев’ять у 2024-му, – але це те, що географиня Наталія Зубаревич називає “законом малих чисел”: вражаючі відсотки лише тому, що стартова точка надто низька. Медіанна зарплата у 2024 році становила близько 56 000 рублів на місяць – приблизно 600 доларів. У 2025-му зростання сповільнилося до 4,4 відсотка.
Розрив між багатими й бідними тільки поглибився. На думку авторів, верхні п’ять відсотків росіян володіють приблизно 75 відсотками всього багатства країни – гірше, ніж у США. Податкову систему перебудували так, щоб брати більше з тих, хто має найменше: податок на додану вартість підняли з 18 до 22 відсотків у 2026 році, і тепер він фінансує майже половину федерального бюджету.
Та просто вимкнути воєнну економіку Москва вже не може. Через санкції розрослася тіньова економіка, яка тримає товари на полицях: контрабанда й контрафакт заходять із Китаю, Туреччини та Центральної Азії через хабарі й заниження вартості. Держава дивиться на це крізь пальці, бо альтернатива – порожні полиці й політичні проблеми.
Ще складніше з оборонкою. За оцінкою авторів, на оборону та безпеку йде близько 40 відсотків федеральних видатків – рівень, безпрецедентний в історії Росії. Кількість підприємств ВПК потроїлася від початку вторгнення, і там зайнято близько чотирьох з половиною мільйонів людей. Проблема в тому, що ці заводи зосереджені в бідних середніх містах далеко від столиці – як-от Нижній Тагіл, центр танкобудування з населенням 300 тисяч приблизно за 1600 кілометрів від Москви. Обвал оборонних витрат означав би безробіття, страйки й невдоволення, яке поїде до Москви.
Окрема загроза – ветерани. Орієнтовно 700 тисяч солдатів зрештою повернуться з фронту, 140 тисяч уже вдома. Путін назвав їх “новою елітою” й готує з них лояльну політичну базу: за даними журналістки Фаріди Рустамової, Кремль планує висунути 100 ветеранів кандидатами до Держдуми на виборах 2026 року. Але це палиця з двома кінцями. У січні російські держЗМІ повідомили, що близько 250 тисяч ветеранів – безробітні, і новину швидко прибрали з мережі. Незалежні журналісти підрахували: ветеранів судять за вбивства у 2,5 раза частіше, ніж тих, хто не воював.
Висновок авторів жорсткий: занадто багато дипломатичних зусиль витрачено на спроби прочитати думки Путіна. Куди корисніше було б зрозуміти воєнну машину, яку він збудував і яка тепер керує країною вже без нього.
