Колишній президент Грузії, спочатку союзник, а потім «персона нон ґрата» у «порошенківській» Україні, людина-мем, реформатор і автор «Грузинського чуда» – всі ці терміни про одну персону, яка вже не перший рік присутня на політичній карті України. Ясна річ, мова іде саме про грузина Міхеіла Саакашвілі.
Петро Порошенко спочатку побачив неабиякий потенціал у дружбі із «Міхо», проте, коли той почав критикувати режим п’ятого президента, одразу ж став «ворогом». Вся Україна спостерігала за кримінальними справами проти Саакашвілі, які закінчились біганиною по дахах, депортацією політика і «роздутим» у пресі його поверненням на територію України. Крім того, була ще партія «Рух нових сил», яка «гастролювала» державою у пошуках свого виборця.
Але не довго Саакашвілі перебував «у тіні». Другий шанс на політичну кар’єру йому «великодушно» надав Володимир Зеленський, як тільки сів у крісло президента країни. Проте тут дали про себе знати певні розбіжності у поглядах політиків: президент Зеленський не міг задовольнити амбітних апетитів Міхеіла Саакашвілі, який явно приміряв на себе посаду прем’єрміністра. Тому обом сторонам довелось іти на компроміси, у результаті яких грузин залишився у політичному житті України, але мусить миритись із посадою Голови Виконавчого комітету реформ при Національній раді реформ.
Така діяльність в Українській політиці колишнього президента Грузії раз-по-раз стає темою для постійних обговорень. Одні бачать потенціал у такій фігурі, оскільки він має позитивний досвід реальних реформ в Грузії. Інші не розуміють подібних рішень президента і стверджують, що Міхеіл Саакашвілі по суті нічим не займається і представляє дорадчий орган, який ні на що не впливає.
То яка роль Міхеіла Саакашвілі в українській політиці, чим він займається і як завершиться його «союз» із Володимиром Зеленським? Про це журналісту ІА «ПІКА» розповіли Директор центру суспільно-інформаційних технологій Валерій Димов, політичний аналітик Олександр Кочетков та політолог Петро Олещук.
Володимир Зеленський взяв у свою команду Міхеіла Саакашвілі, а той погодився на далеко не найвпливовішу посаду. Для чого вони одне одному?
Валерій Димов:
По-перше, я думаю, що із самого початку Володимир Зеленський був не проти повернення Саакашвілі, який тоді був суперником Петра Порошенка. Враховуючи те, що головною стратегією президента була конвертація антирейтингу Порошенка у свою політичну підтримку, такий хід добре «лягає» у цю концепцію. Якщо говорити примітивно, то ворог мого ворога – мій друг, за такою тактикою діяв Зеленський. Зрештою, і сам Міхеіл Саакашвілі також себе так позиціонував, у нього були амбіції на крісло прем’єрміністра і саме звідти бере початок його опозиційність до Петра Порошенка. Тому це вийшов такий собі обопільний союз, в якому він показав свою позицію і хотів «відкусити» шмат «пирога», адже амбіції нікуди не поділись. Тобто, Зеленський дав йому можливість проявити себе. Проте він не хотів отримати такого Саакашвілі, як отримав Порошенко, тому й обрав тактику, згідно якої той сам мав домовлятись із фракцією «Слуги народу» щодо посади прем’єра.
Тому, якщо коротко, взяли Саакашвілі саме як суперника Порошенка і це була ціла подія, коли він повертався в український політикум, але надати йому ту посаду, яку він хотів, президент не міг із певних причин. А Саакашвілі, маючи посади в Україні, намагався отримати перемоги у політичних поєдинках в Грузії. У них були вибори і боротьба з олігархами в Україні та Грузії теж непогано вкладалась у тактику з боку самого Саакашвілі. Він ніколи не зникав із політичного життя своєї країни і вважався головним опонентом партії Біндзіна Іванішвілі. Грузинські політики із «Єдиного національного руху» розуміють, що без Саакашвілі у них були б набагато гірші позиції, ніж із ним. Тим більше, що Україну та Грузію зараз об’єднує боротьба проти агресії з боку Росії.
Олександр Кочетков:
Зеленський і його оточення намагаються використати Саакашвілі як «промоутера» власного позитиву серед впливової демократичної спільноти США
Зараз такий період, що Зеленському необхідно мати дуже дружні, приязні та ділові стосунки зі Сполученими Штатами Америки. Сьогодні вирішуються питання «Байден-Путін», «Меркель-Макрон-Путін», «Байден-Європа» і таке інше. Це все вказує на те, що Зеленському треба «дружити» із Джо Байденом. Крім того, ще є оці справи «вагнерівців», де нам теж необхідна підтримка Заходу. Також ми маємо співпрацювати із США у питаннях НАБУ та антикорупційної діяльності в цілому. Тому, якщо загалом, Володимиру Зеленському слід бути в хороших стосунках із «сильними світу цього», а Міхеіл Саакашвілі є достатньо впливовою особою, яка входить в демократичні кола Штатів. Тому Зеленський і його оточення намагаються використати Саакашвілі як «промоутера» власного позитиву серед впливової демократичної спільноти США. Тобто, Саакашвілі – це людина, яка може неформально донести, що Зеленський справжній, він хоче побороти корупцію, хоче демократичного шляху і стати членом НАТО. Йому там вірять. Коли у Вашингтон їде наш «десант» на чолі з Єрмаком, то їм не вірять, а Саакашвілі користується більшим авторитетом серед впливових людей Америки.
А сам експрезидент Грузії вже давно хоче продемонструвати і довести всім, що всі ці події, які з ним відбувались на Батьківщині, це не випадковість і це не заслуга його оточення, а його особисто. Я маю на увазі відродження Батумі і таке інше. Він хоче про це заявити, хоча поки йому це не дуже вдається.
Петро Олещук:
До цього часу, не зважаючи на всю дискредитацію та численні скандали, Саакашвілі може здобути прихильність певної частини виборців, оскільки він є автором успішних реформ та змін на пострадянському просторі. Я маю на увазі «Грузинське диво» і тому подібні речі. Також слід зазначити, що значна частина людей, які чекають оцих ліберальних змін, є корисним електоратом для Зеленського. Так, це невелика електоральна група, але якийсь відсоток така співпраця може принести. Крім того, це приносить імідж успішного реформатора самому Зеленському.
А для чого це самому Саакашвілі? Думаю, тут є багато обставин, як політичних, так і суто особистих. Наразі він не має реальних можливостей повернутись у політику Грузії, але поза політикою він себе не уявляє в принципі. Він потребує постійної участі у різного роду політичних процесах, ухваленні рішень і тому подібних речей. Крім того, у нього є особисті мотиви і бажання щось комусь довести, як у Грузії, так і в Україні. М’яко кажучи, Міхеіл Саакашвілі має не дуже теплі стосунки із експрезидентом Порошенком, тому я вважаю, що він має бажання довести його помилку щодо нього самого. Ну і взагалі, він така людина, яка не може перебувати поза постійним політичним рухом і процесами. Гадаю, це і зумовлює його вмотивованість.
Чим має займатись голова Виконавчого комітету реформ і що реально робить Саакашвілі в Україні?
Валерій Димов:
Сьогодні Саакашвілі обіймає посаду, яка його ні до чого не зобов’язує
Комітет, який зараз очолює Саакашвілі, – це можливість ходити на канал до Шустера і я не думаю, що це якась впливова структура. Тут більше йдеться про політичне визнання, а не реальний вплив. Ми маємо зрозуміти, що сьогодні Саакашвілі обіймає посаду, яка його ні до чого не зобов’язує, і вона не є статусною у контексті впливу на ухвалення якихось рішень влади.
Олександр Кочетков
Комітет реформ – це неконституційний орган, який створили під конкретну особу. Саакашвілі вважає, що він повинен пропонувати певні варіанти інвестиційних проектів, як він розповідав про «друге Батумі» в Одесі. Тобто, пошук глобальних інвестиційних проектів.
Друге завдання, яке поклали на нього, полягає у викритті речей, які заважають створенню сприятливого інвестиційного клімату. Тут я маю на увазі дії чиновників різного рівня, які заважають інвестиціям. От всім цим він і намагається займатись, але Саакашвілі особисто є дуже несистемною людиною. Він зайшов, почув, побачив, побіг на телебачення і щось там розповів. Він – людина-прапор, а не чиновник, який сидить і виконує свою роботу. Але за таким «прапором» має бути цілий апарат людей, який виконуватиме практичну роботу, проте із цим поки йому не складається. В Грузії це було, там були люди, які робили системну роботу, а він її очолював.
Петро Олещук:
Мені важко сказати, що він реально робить, але думаю, що його вплив у першу чергу ґрунтується не на його посаді, а на тому, що він є такою «розкрученою» медійною фігурою. Відповідно, він привертає якусь увагу і може озвучувати ідеї та концепції, але при цьому зовсім неважливо, яку посаду він обіймає. По суті, він виконує ті самі функції, які виконував, будучи головою облдержадміністрації в Одесі. Він претендує на нішу такого собі ідеолога, наставника чи то гуру.
Чим, на вашу думку, закінчиться цей союз Саакашвілі та Зеленського?
Валерій Димов:
Я можу впевнено сказати, що біганини по дахах не буде. Якщо історія повторюється, то перший раз – це трагедія, а другий – фарс. Це вже буде просто смішно. Слід пам’ятати, що до «дахів» мали місце кримінальні провадження та серйозні «штурми» Адміністрації Президента за участі Саакашвілі, тому зараз буде дуже комічно, якщо і Зеленський спробує його депортувати чи щось подібне. Зеленський зробив свій тактичний хід, коли сказав Міхеілу, що він сам має домовлятись із фракцією щодо крісла прем’єрміністра, а фракція, ясна річ, не могла на це піти з огляду на його амбіції і дуже потужні політичні спроможності. Як-не-як, він був президентом Грузії та очолював там революцію. Із таким іміджем він просто не мав шансів стати другою фігурою в Україні. Думаю, що в нас він практично не має шансів вдруге чи втретє зайти в ту саму «річку». Тобто, він не матиме серйозних посад чи політичного впливу в Україні. Його партія «Рух нових сил» не зможе знайти собі спонсорів серед першого, другого чи навіть третього ешелону олігархів, щоб їздити по країні зі своїми виступами. Зеленський робить із Порошенка свого політичного опонента, а той відповідає взаємністю, тому в цих «чорно-білих» тонах для Саакашвілі просто не існує інших відтінків.
Це стало причиною того, що сьогодні Міхеіл Саакашвілі присутній у нашому політикумі та медіапросторі, його можуть використовувати для того, щоб «мочити» когось в телеефірах, але не більше. В Україні він вже втратив ту політичну вагу, яку мав раніше, навіть при Порошенку, коли сама його присутність у списку дозволяла виграти вибори в певному окрузі.
Проте я вважаю, що «списувати» Саакашвілі ще рано. Будучи на інформаційній поверхі в Україні, він буде вибудовувати собі нові стратегії щодо Грузії. Він там має більше впливу, ніж тут.
Олександр Кочетков:
Однозначно такого «цирку», як був раніше, не буде. Саакашвілі не буде переходити у пряму опозицію до Зеленського, бо це вже буде нав’язливою історією, яка повторюється, а це вдарить по іміджу самого Міхеіла Саакашвілі. Він не хоче бути скандалістом. Думаю, він просто поїде кудись, якщо остаточно переконається, що тут йому нічого не «світить». Себто, вся ця історія закінчиться нічим, бо його хочуть використати, але ніхто не хоче слухати ні його, ні людей, які дають поради щодо створення сприятливого інвестиційного клімату. У нас є фахівці, яких ніхто не чує. Якщо раду при президенті очолює Давид Арахамія, то про що тут може бути мова? Це імітація, а не робота на результат, тому я думаю, що і в Саакашвілі теж нічого не складеться. Я гадаю, він далі продовжить їздити і читати свої «лекції». Причому, раніше він розповідав, чому не склалось у Грузії, а тепер зможе додати, чому не склалось ще й в Україні.
Петро Олещук:
Я не вірю, що Саакашвілі та конструктив – це речі, які можуть співіснувати
Я не думаю, що «розлука» відбуватиметься у таких радикальних формах, як із Порошенком, але я також не думаю, що Саакашвілі та Зеленський будуть без проблем співпрацювати дуже довгий період часу. Саакашвілі – це дуже неспокійний і нестійкий партнер. Сьогодні він підтримує, а завтра говоритиме про погане оточення, тому тут важко щось прогнозувати. Тим більше, що йому дуже швидко може набриднути оця роль і він захоче чогось більшого. Це дуже нестійкі відносини, хоча протягом деякого часу тепло у стосунках може тривати. Скажу так: я не вірю, що Саакашвілі та конструктив – це речі, які можуть співіснувати. Він є дуже несистемною людиною, він радше особа, яка «запалює» і надихає. Такий собі «бізнес-тренер» від політики. Але доручіть такому бізнес-тренеру керувати реальним бізнесом і він одразу ж зрозуміє, що там, м’яко кажучи, не все так просто.
