До найближчих парламентських виборів ще близько 2-х років, але агітаційні перегони в Україні вже стартували. Одним із головних та улюблених інструментів політиків у цій боротьбі є маніпуляція рейтингами. Так, нещодавно відразу кілька різних соціологічних організацій оприлюднили власні дослідження рейтингів політичних партій та їхніх лідерів. Звісно, «хто платить, той і замовляє музику», тому й результати цих досліджень суттєво відрізняються . Хтось явно завищує рейтинг замовника соцопитування, хтось штучно «обвалює» конкурентів, проте певні узагальнення зробити все ж можна.
Окрім падіння довіри до чинного президента Володимира Зеленського, всі соціологічні дослідження свідчать про те, що доволі стрімко набирає рейтинг партія «Сила і честь», яку очолює досвідчений політик Ігор Смешко. Дмитро Разумков, який належав до «Слуги народу», але поки не має власної партії, також користується певним особистим рейтингом. Третім у цій гонці виступає колишній прем’єрміністр України із команди Петра Порошенка Володимир Гройсман зі своєю «Українською Стратегією».
Ці політики різні: досвід проти молодості, проукраїнська позиція проти проросійської, орієнтація на різного виборця тощо. Якщо, наприклад, «СіЧ» створена ще у 2009 році і давно веде свою роботу з виборцями в регіонах України, то той же Разумков ще навіть формально не створив свою політсилу.
То ж хто і яким чином братиме участь у цих перегонах? В кого із цих політичних гравців, яких окремі політологи вже охрестили «фатальним трикутником», найбільше шансів мати власне представництво у Верховній Раді?
Про це журналісту ІА «ПІКА» розповів політичний експерт Олександр Мусієнко.
- Як би ви прокоментували такі соціологічні «розклади»?
«Сила і честь» Ігоря Смешка
Розгалуженість та розбудова партійної мережі партії «Сила і Честь» є дуже серйозною перевагою над конкурентами
Я думаю, що хороші шанси на власну фракцію у Верховній Раді має «Сила і честь» Ігоря Смешка. Їхні позиції базуються на системному підході до розбудови партії, який вони демонструють, розвиваючи осередки, обласні та місцеві організації. Крім того, «смешківці» вже представлені у багатьох органах влади на місцевому рівні. А це свідчить про те, що у партії проводиться потрібна систематична робота з розбудови. Вони поширюють власні програмні засади та основні концепції партії, що створює хороше підґрунтя для майбутнього обрання в парламент та ради різних рівнів.
Тобто, оця розгалуженість та розбудова партійної мережі партії «Сила і честь» Смешка є дуже серйозною перевагою над конкурентами. Вони вже безпосередньо спілкуються із громадянами за допомогою своїх партійних організацій.
«Українська Стратегія Гройсмана»
Що стосується «Української Стратегії Гройсмана», то це дещо інше. Він теж почав працювати над розбудовою партійних організацій, проте у нього наразі ніде немає широкого представництва, окрім Вінницької області. Тому свої тези він поширює лише там.
Крім того, сьогодні ще повністю не сформоване цілісне комплексне бачення партії Гройсмана. Вони поки не розуміють, із чим йдуть до людей. Так, є колишній прем’єрміністр, який критикує владу, а з іншого боку говорить, що він би робив по-іншому. Проте, все одно, наразі цілісної концепції ця партія не має. Можливо, саме над цим вони працюватимуть у 2022-му році.
Дмитро Разумков
Тут взагалі важко говорити про потрапляння до парламенту партії, яка ще, фактично, не утворилась. Зараз там іде мова про набір людей до його команди. Іншими словами, робити якісь висновки дуже передчасно. Хоч соціологія щось там заміряє й створює якість рейтинги, але тут радше йдеться про особистий рейтинг самого Разумкова, а не його політичної сили, якої ще немає. Тому, все ж таки, партію треба оцінювати, коли вона буде створена, задекларує якісь ідеологічні принципи, основи економічної, безпекової та іншої політики. Поки що ми навіть не маємо предмету для розмови.
Імовірний результат та кількість депутатів
Треба розуміти, що, окрім критики влади, необхідно пропонувати якісь рішення. Той же Смешко часто подає цікаві та правильні варіанти зовнішньої та внутрішньої політики, розповідаючи, як Україна має діяти у певних ситуаціях. Тобто, він озвучує конкретні речі та чіткі кроки, які необхідно зробити, аби покращити стан справ у державі. Цього поки дуже бракує його конкурентам.
Відтак, думаю, партія «СіЧ» має всі шанси на середню фракцію у щонайменше 35-40 депутатів. Разумков може завести мінімальну кількість однодумців, а Гройсман взагалі під питанням. Звісно, нам варто робити похибку на те, якою буде і система виборів, бо знову йдуть дискусії про повернення мажоритарної системи. Але я думаю, що навіть і за таких обставин «Сила і честь» має найбільше шансів.
- На який електорат будуть опиратися ці партії?
За «СІЧ» проголосує інтелігенція та розумні робітники; Разумков буде лобіювати проросійські тези; Гройсман орієнтуватиметься на центр України
Електорат «СіЧі» – це свідома професійна інтелігенція. Це люди, які прагнуть до певних знань, інформації, її аналізу та систематизації. Тобто, це освічений та розумний виборець із різних регіонів України, як східних, так і західних. Поряд із цим, це також і люди, які мають досвід у промисловості, на заводах, на інженерно-технічних посадах тощо. Фактично, це інтелігенція та розумні робітники.
Разумков буде орієнтуватись на виборців лівобережної та центральної України. Він буде лобіювати проросійські тези на кшталт того, що, мовляв, не варто було поспішати із запровадженням української мови, державі потрібна поміркованіша політика тощо. Тобто – «загравати» із виборцем східної, центральної та південної України. Крім того, він обов’язково надламуватиме електорат чинного президента Володимира Зеленського.
Володимир Гройсман більше орієнтований на центр та захід України. Це буде як сільське населення (гасла про землю та фермерство), так і жителі невеликих міст та селищ.
- Які політтехнології, на вашу думку, використовуватимуть ці політсили?
Почнемо з того, що «СіЧ» – це не політпроект-одноденка, а партія із багаторічними традиціями. Я думаю, що Ігор Смешко та його «Сила і Честь» будуть завойовувати електорат шляхом конструктивних рішень для покращення і вдосконалення суспільного становища в державі, зовнішньої та внутрішньої політики. Тобто, це будуть реальні професійні й прагматичні рішення. Як я вже казав, Смешко орієнтується на інтелігентного та інтелектуального виборця, а такий не «поведеться» на популізм.
Гройсман буде базуватись на двох своїх попередніх досвідах. Перший із них – це Вінниця, де він був успішним міським головою. А друга його теза полягатиме в тому, що, будучи прем’єром, він не допускав таких речей, які є зараз. Володимир Гройсман стверджуватиме, що дбав про людей, субсидії тоді були більшими, ціни на газ – нижчими і таке інше. Тобто, переважно він буде розповідати про те, чого він вже досягнув і вся його риторика переважно базуватиметься на минулому.
А щодо Дмитра Разумкова питання все ще відкрите. Я думаю, що він буде грати на електораті чинного президента й позиціонуватиме себе як молодого амбітного лідера, який нібито чує проблеми людей. Знову ж таки, він також буде постійно торкатись соціально-економічних питань, особливо не вдаючись у подробиці і деталі.
- Підсумовуючи: хто із згаданих політсил, на вашу думку, все ж має найбільше шансів на найближчих парламентських виборах?
Українське суспільство має запит на професіоналів, які пропонують конкретні рішення
Я вважаю, що зараз українське суспільство має запит на свідомих професійних політиків та управлінців, які мають певний досвід та пропонують конкретні рішення. Саме такими є політики й лідер партії «Сила і честь» і, на мій погляд, вони гідні того, аби рухатись до представництва в українському парламенті.
Про Дмитра Разумкова я можу сказати наступне: у нього є хороші політичні шанси і він доволі перспективний політик. Але, як я вже говорив, його важко оцінювати, бо ми не бачимо програмних засад, ідеології та, власне, самої партії з її представниками. Поки ми чуємо лише критику чинної влади. Це не системна робота.
Що стосується Володимира Гройсмана, то, я думаю, що виборці дали оцінку попередній владі на минулих виборах. Майже ніхто із команди 5-го президента Порошенка у результаті не прийшов у парламент. Безперечно, до тієї команди вони віднесли і прем’єрміністра Гройсмана. Тому для нього індикатором буде те, наскільки він зможе позиціонувати себе як нового політика і наскільки йому вдасться уникнути свого негативного бекграунду. Іншими словами, народ, асоціюючи його із минулою владою, просто може пригадати усі його невдалі рішення, популістські заяви (згадайте хоча б його слова у Верховній Раді – «Я покажу вам як управляти державою!») і на тому поставити остаточну крапку у його кар’єрі.
Роман Гурський, ІА «ПІКА»
