У фільмі Саші Барона Коена «Диктатор» генерал Аладін у лабораторії сперечається з керівником програми розробки ядерної зброї, оскільки після переглядів мультфільмів вважає, що верхівка ракети повинна бути не круглою, як у демонстрованої йому вченим, а гострою. Науковець намагається пояснити тупому диктатору, що для ядерної ракети не має значення, кругла чи гостра форма боєголовки, бо це ніяк не впливає на її вибухову силу, але після суперечки диктатор віддає наказ стратити вченого. Як результат, через два роки диктатор все таки отримує ядерну ракету з гострим верхом, розміром півметра, зроблену у хліві з коровами.
Така некомпетентність і негайне бажання позбутися професіонала, який критикує правителя, дуже нагадує випадок зі звільненням Зеленським заступника секретаря РНБО Сергія Кривоноса після критики ідеї президента про тотальну мобілізацію населення у разі повномасштабної війни з Росією.
Кому потрібні б’ютіблогерші в окопах?
Нещодавно у своєму інтерв’ю виданню «Фокус» Зеленський прокоментував можливість нового нападу РФ: «Це жахлива ситуація, я навіть не хочу її уявляти. Я проти цього. Будемо сподіватися, що це неможливо. Інакше буде велика війна. Ми нікуди не підемо, ми всі будемо воювати, всі будуть мобілізовані – і чоловіки, і жінки. Це буде погано для населення України. І я думаю, що Росія це прекрасно розуміє».
Важко сказати, описував президент якийсь свій нічний кошмар, коментував якісь нові розвіддані, або нагнітав ситуацію, щоб відвернути увагу від суттєвого підвищення тарифів на газ та електроенергію для населення, але він у черговий раз виявив свою цілковиту некомпетентність у питаннях управління державою та, зокрема, у веденні сучасної війни.
Цілком очікувано, таку ідею схвалив Леонід Кравчук, який, звичайно, не кусатиме руку, яка його годує і повернула з політичного забуття на посаду керівника української делегації в Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації на Донбасі. І навіть назвав мобілізацію «реакцією патріота». Схожим чином діяли радянські генерали, які не цінували солдатів і закидали німецькі війська трупами, так як «баби єщьо нарожают».
Проте, якщо спроектувати оборонну стратегію Зеленського на практиці, то яка, в принципі, можлива користь від сучасних українських жінок на війні в окопах Донбасу? Одна справа – професійні військові, які добровільно обрали для себе таку професію. Вони вміють поводитися зі зброєю, знають, як діяти в разі мінометного обстрілу, і зрештою – мають уявлення про військову тактику. Інша – жінки, які присвятили себе мирній професії та вихованню дітей. Яка буде реакція пересічної українки, якщо її у примусовому порядку намагатимуться мобілізувати та розлучити з дітьми?
Що буде робити манікюрниця, б’ютіблогерша чи лешмейкерша, коли їм видадуть бушлат, берці і автомат і пошлють копати окопи десь під Широкіно? В яку сторону бігти бідолашній візажистці на лінію фронту і що робити з тим автоматом і такими тими круглими штучками з кільцями, якщо на горизонті з’явиться ворог? І яка в принципі може бути користь від непідготовленої людини на війні? Десь така сама, як від клоуна в президентському кріслі.
Майже всі українки не проходили військової служби, а більшість навіть не тримала в руках зброї. Тому без ґрунтовної тривалої підготовки на полі бою з них користі не буде жодної. Зрештою, часи, коли для риття окопів була потрібна кожна пара рук, вже минули. Для цього є спеціальна техніка. А який окоп може викопати сучасна міська жінка з ідеальним манікюром, яка за все життя торкалася хіба штучного грунту для кімнатних рослин і зовсім не готова до важкої фізичної праці? А якщо до цього додати сильне небажання розлучатися з найдорожчим – дітьми – то про який бойовий дух може бути мова?
Чим не догодив Кривонос?
Цілком конструктивну критику президентської ідеї висловив генерал, перший заступник командувача Сил спеціальних операцій ЗС України (2016-2019 рр.) і заступник секретаря РНБО Сергій Кривонос, який назвав таку мобілізацію нереалістичною. Досвідчений працівник військової сфери пояснив, що на практиці організувати такий процес не вийде. Він акцентував на необхідності навчання людей тримати зброю в руках та елементарному небажанні більшості громадян цього робити. Також генерал навів як приклад досвід вірмено-азербайджанської війни, яка показала, що невелика кількість військових у взаємодії з технікою при правильно спланованих операціях дозволяє досягти високих бойових результатів.
Окрім роз’яснення в інтерв’ю технічної недоцільності та неможливості тотальної мобілізації, Кривонос певною мірою, заспокоїв українське суспільство, особливо жінок, які у передноворічний період отримали від Зеленського додатковий привід для хвилювання. Однак своїми діями військовий свідомо чи ні висвітлив черговий прояв некомпетентності чинної влади та її байдужості до життя й добробуту громадян.
Для президента, який хворобливо болісно сприймає будь-яку критику в свою сторону, таке логічне і професійне заперечення його чергової «блискучої» ідеї стало ударом нижче пояса. І, цілком очікувано, людину, яка заважає Зеленському дивитися на своє правління через рожеві окуляри, одразу ж звільнили. Звичайно ж, без пояснень причини, оскільки не могли написати: «виставив президента дурнем». Водночас, сам Кривонос, надзвичайно дипломатично пов’язав своє звільнення із процесом підготовки законопроєкту про територіальну оборону.
З іншого боку, в цей же час відбувся конфлікт між генералом і радником Єрмака Олексієм Арестовичем – блогером і людиною із сумнівною репутацією та кваліфікацією, але готовою поширювати ганебні проросійські версії про загибель українських воїнів. Згодом інший радник голови ОП Михайло Подоляк звинуватив Кривоноса у небажанні грати в команді. З цього боку «гра в команді» виглядає дивно. Виходить, що кожен член команди повинен підтримувати відверто тупі ініціативи начальства, навіть якщо воно хоче закидати ворога трупами 18-літніх манікюрниць та офіціанток?
Ефект «тупого» начальника
В управлінській теорії описується явище, коли керівник, інтелектуальні та професійні якості якого доволі низькі, оточує себе переважно кадрами ще нижчого рівня. Таким чином він має менші шанси виглядати непрофесійним в очах підлеглих, і до того ж – мінімізує ризик того, що професіонал «підсидить» його на хлібній посаді.
Під час роботи Зеленського на посаді президента дивні призначення та збереження посад людьми, які часто роблять відверті помилки, стали нормою. Починаючи від ляпів прессекретаря президента Юлії Мендель про Луцьку область, «столицю» Канади Торонто, вишиванки у подарунок неіснуючого президента Канади, два твіти, які «зупинили інфляцію» і закінчуючи скандальними заявами Фокіна про війну на Донбасі.
Зрештою, від кадрової політики Зеленського й не можна очікувати чогось іншого. На високі посади набираються друзі, куми, протеже, антимайданівці, політичний нафталін, корупціонери, коміки та колеги з гумористичних шоу. А тих, хто висловлював власну опозиційну думку або дозволяв собі нечувану зухвалість критикувати президента – звільняли. Тому логічно, що висловлювання компетентного у військовій сфері члена РНБО не могли залишитися непокараними.
На жаль, президент не усвідомлює, чи просто ігнорує той факт, що для успішного розвитку держави необхідна в першу чергу почута і врахована думка фахівця у своїй сфері, навіть якщо вона розбиває рожеві окуляри і опускає з кольорових хмаринок на землю. Інакше, такими темпами Зеленський може залишитися без професіоналів не лише в команді, але й у Раді національної безпеки та оборони з усіма наслідками як для нього особисто, так і для країни.
Наталія Майданюк, політолог
