В українців крадуть усе і навіть… трипільську культуру

З української культури та історії намагаються вкрасти не лише Миколу Гоголя і Київську Русь, але й заперечити генезис українців з тисячолітньої трипільської культури, вплив якої, досі відчувається в українській мові, традиціях та святах.

Кому насолили трипільці?

В середовищі українофобів та, за дивним збігом –  українських ліберальних кіл, часто фігурують заклики припинити називати стародавніх трипільців предками українців, позаяк, ці два етноси розділяють тисячі років історії. А деякі ліберальні активісти, роздратовані актуалізацією трипільських впливів на українську культуру та генеалогію, на глум пропонують виводити родовід українців від неандертальців, які мовляв, ще давніші за трипільців.

Зрозуміти мотиви такої “трипілофобії” чи “антитрипілетизму” не складно. Росіяни ненавидять трипільську тематику насамперед за те, що вона руйнує російську пропагандистську міфологію про “древню Росію”, яка існувала мало не 100 тисяч років до нашої ери. Адже в часи розквіту найбільшої в Європі хліборобської трипільської культури на території РФ не було жодних слідів не те що трипільців, але й згадок землеробства. Вперше землеробство з’явилося на теренах Московщини лише в ІХ ст. нашої (!) ери, через декілька тисяч років після зникнення трипільської культури. Тобто, в часи коли на землях України будувалися протоміста площею 400 гектарів з населенням 20 тисяч чоловік з триповерховими будинками, населення сучасної Російської Федерації займалося буквально полюванням і збиральництвом, надовго застрягши в Кам’яному віці. Якщо скіфів чи Київську Русь, чиї володіння частково простягалися на землі сучасної РФ, росіяни спробували присвоїти, то через відсутність можливості заволодіти й трипільською спадщиною, росіянам залишається лише скреготати зубами та заперечувати давність української культури через зв’язок з Трипіллям.

Що ж до окремих ліберальних активістів, які працюють на західні гранти, то для їхніх зарплатодавців є загалом характерною неприязнь до давніх історичних коренів націй, та й будь-який патріотизм дуже часто ототожнюється з фашизмом. Тож кинути камінь в українських націоналістів чи навіть у трипільців, вже стало своєрідним ритуалом боротьби з національною гордістю українців. З багатьох економічних та політичних причин іноземним грантодавцям не потрібна українська національна гордість.

Чому трипільці не будували пірамід?

Тема стародавньої хліборобської культури Трипілля, яка зникла за сотні років до епохи будівництва єгипетських пірамід, на жаль, часто обплутана численними фейками та маніпуляціями, і чи не найбільшої шкоди тут завдав так званий гіперпатріотизм. Деякі патріоти взялися настільки глорифікувати трипільців, що це подекуди почало вже перевершувати російські пропагандистські міфи про велич древніх праросіян, які збудували китайську стіну від китайців, а потім забігли до Єгипту, щоб збудувати піраміди. Шкода від історичної гіперболізації така ж сама, як і від будь-якої брехні.

Трипільці зовсім не були найрозвиненішою цивілізацією, хоча були найбільшою за площею землеробською культурою в Європі. Вони не будували пірамід, зіккуратів чи мегалітів, а займалися землеробством і розмальовували красивими малюнками свої хати та посуд. Не тому, що не були такими майстрами як єгиптяни, чи не мали каменю, якого в Україні вдосталь. З історичної точки зору це означає, що в них не було деспотичної влади чи жорстокої релігії, які приносили в жертву тисячі людських життів заради величі царів. Абсолютна більшість жител трипільців були однаковими за розміром і археологи не знаходять в давніх поселеннях ні палаців знаті, ні кварталів халуп бідняків. Це було дуже схоже на первісну родову демократію, в якій всі були відносно рівні, панувала спільна власність на землю та худобу, і ніхто не примушував нікого тягти багатотонні кам’яні брили для чиїхось амбітних забаганок. Піраміди з’являються там, де панувала експлуатація, а в трипільців панувала рівність.

Трипільці не мали писемності, проте мали протописемність – систему знаків та піктограм, які дозволяли передати інформацію про торгівлю, запаси зерна, кількість худоби і тд. Хоча ті ж південноамериканські інки, які будували величні храми, також не мали писемності – вони використовували мотузяну протописемність і їм цього було достатньо, що вважатися великою цивілізацією.

Трипільська культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., і розташовувалась між Карпатами та Дніпром на територіях сучасної України, Молдови та Румунії загальною площею понад 350 тис. км. При цьому, більша частина ареалу розселення трипільців (майже 75% території), перебуває саме на території України. Що правда, ті, хто любить викрикувати, що трипільці мовляв і ще й в Румунії, а не тільки в Україні, жили, такі географічні факти з відкритих і загальновизнаних наукою джерел, воліють не згадувати.

Чи були трипільці предками сучасних українців?

З одного боку, 6-7 тисяч років тому, не було ще поняття “українці”, як і не було сучасних кордонів та сучасної національної ідентичності. Проте, трипільці, всупереч численним хейтерам, можуть вважатися нашими генетичними предками, від яких нас, щоправда, відділяють декілька тисяч років історії та десяток етносів, які тут жили між нами і ними.

В радянські часи, трипільців за зовнішнім виглядом, називали подібними на вірмен, що підкреслювало прийшлий характер носіїв цієї культури. Проте пізніше виявилося, що вірменоїдний тип зовнішності був присутній менше аніж в 15% знайдених останків трипільців. Пізніші й точніші дослідження та реконструкції облич трипільців встановили, що зовні вони практично не відрізнялися від теперішнього населення України. Відомий вчений антрополог Сергій Сегеда стверджує, що зовнішні фенотипічні ознаки та риси обличчя населення України, практично не змінювалися від часів неоліту. До прикладу, археологічні знахідки трипільського населення Тернопільщини другої половини IV — початку III тис. до н.е. представлені генетичними спадкоємцями європейських мисливців на мамонтів і північних оленів часів неоліту. Це зайвий раз підтверджує теорію, за якою трипільці не прийшли повністю з Близького Сходу, а були, переважно, нащадками місцевої людності.

Тобто, українці є генетичними та біологічними нащадками тих первісних мисливців та перших землеробів, які вперше почали тут орати землю та одомашнювати худобу. Результати ДНК-тестів свідчать, що доісторичні предки сучасних українців мешкали на цій землі за багато тисячоліть до появи трипільців, а також багато тисячоліть після зникнення трипільської культури. І ці висновки роблять не псевдовчені “історики”, які популяризують примітивно-популярні теорії, схожі на історичні байки, а авторитетні та шановані вчені – фахівці у своїй галузі, які констатують факти, а не національні міфи.

Змінювалися мови, культури, назви народів, кордони – а люди жили своїм життям. Завойовників завжди приходило менше, аніж місцевих жителів, які, поступово, асимілювали прибульців. Так, скотарі індоєвропейці, які зайняли трипільські землі, стали землеробами і почали будувати трипільські типи хат, які потім стали частиною й української народної архітектури. Адже ж ніхто всерйоз не стверджуватиме, що 2 млн трипільців безслідно зникли, тому, що на їх землі прийшли декілька десятків тисяч кочівників. Не зникли трипільці і з генофонду українського народу.

Трипільська мова та культура в ХХІ столітті

Звісно, на ці землі приходили і кіммерійці, і скіфи, і сармати, і готи, і гуни, і авари, і болгари, і угри, і печеніги з торками, берендеями та половцями. Проте, той факт, що в українській культурі залишилися символи на національних вишиванках, рушниках та писанках, які мають тисячолітнє трипільське походження, та трипільські слова в сучасній українській мові, засвідчують, що якраз українці і є прямими нащадками трипільської культури. У слов’янських мовах  існує значна кількість слів невідомого походження, котрих не знаходять у споріднених індоєвропейських мовах – германських, романських, індійських, іранських та інших. Науковці переконані, що ці слова успадковані з мови трипільської культури. Зокрема, в українській мові давнішими за індоєвропейські, є такі слова як: батько, хліб, віл, голуб, горіх, горох, жито, іскра, кермо, кінь, кобила, колиба, крісло, ліс, малина, меч, мідь, могила, олово, печать, равлик, свинець, срібло, співати, теля.

А низка вчених етнографів вважає, що кутя, яку українці вживають на Різдво, як священну страву, може походити навіть не з давньослов’янських, а ще з трипільських часів. Зокрема, український етнограф Хведір Вовк виводить походження цієї страви ще з неолітичної доби. Кутя символізує перший хліб, який споживався першими землеробами на цій землі і, саме тому, вона набула сакрального ритуального змісту. Через тисячоліття після трипільців на цих землях вже жили носії чорноліської, київської зарубинецької культур, грецькі історики згадували про скіфів-орачів та скіфів-хліборобів, якими вважаються нащадки трипільців і предки слов’ян, але населення України й далі будували трипільські типи хат, вишивали сорочки і їли на свята кутю. Звісно, поняття “трипільці” і “українці” історично далекі і не тотожні, але те, що українці є генетичними і культурними спадкоємцями найбільшої в Європі хліборобської культури, залишається історичним фактом.

Показово, що в той час як українців намагаються позбавити трипільської спадщини, інші народи пишаються величчю своєї стародавньої історії, водночас, перетворюючи її на культурну зброю. Англійці, не соромлячись називають себе нащадками будівничих Стоунхенджу, при тому, що сучасні нащадки германських англів, саксів, ютів і французьких норманів не мають до стародавніх бриттів етнічного відношення. І навіть єгипетські араби, вважають себе нащадками будівників пірамід Стародавнього Єгипту, хоч і не мають з ними спільного етнічного походження. Італійці, називають себе спадкоємцями римлян, і ніхто не заперечує права цих народів на власних предків.

А українців хочуть історично каструвати, причому як чужі пропагандисти, так і свої, антинаціонально налаштовані блогери та громадські авантюристи. Адже за словами популярного письменника Джорджа Орвелла, хто керує минулим, той керує майбутнім. Саме тому, українців хочуть сьогодні позбавити нашого величного минулого.

Ігор Пономаренко, політолог