Війна, ймовірно, наближається до найважливішої битви. Вона або безповоротно змінить ситуацію на користь України, або стане переходом у багаторічний двобій на виснаження. Що готує українське командування і що на кону у майбутньої української операції?
Весняний контрнаступ ЗСУ – одна з найбільш обговорюваних воєнних тем. На нього покладають настільки великі сподівання, що це стає певною мірою небезпечно.
Президент Чехії сказав, що в України буде «лише одна спроба для успішного контрнаступу цього року». Німецьке видання Bild зазначає, що НАТО вважає найближчі пів року вирішальними у війні. Про те, що Україна не може втрачати час, говорить і міністр оборони США Ллойд Остін.
Восени минулого року світ не мав настільки великих очікувань від контратак ЗСУ. В цьому були свої переваги.
Ставки піднялися, коли Захід на початку року схвалив рекордні поставки зброї, яка має потрапити на фронт у найближчі тижні.
Якщо очікування союзників не справдяться, це може призвести до розчарування, прихильників постачання зброї Україні ставатиме все менше. У США вже говорять, що до кінця року темпи поставок можуть істотно знизитись.
В України зараз дві опції: або під час весняного контрнаступу ЗСУ зможуть повернути якомога більше територій і зробити продовження війни для РФ безперспективним, або війна перейде в протистояння на виснаження. Тоді підтримка України поступово згасатиме.
Коли почнеться весняний контрнаступ ЗСУ
Ключовими факторами для успішності нового контрнаступу ЗСУ є:
- втрата наступального потенціалу з боку Росії;
- оголошення нової мобілізації в РФ;
- злагодження ударного угруповання українських сил.
Росія все ще не вичерпала свій наступальний потенціал. Попри великі втрати на всіх фронтах щодня відбувається близько 100 російських атак, повідомляє Генштаб. Це в рази більше, ніж в серпні минулого року, коли ЗСУ вдалося швидко переломити хід війни.
Координатор Ради безпеки США Джон Кірбі заявив, що Росія готує ще один наступ в найближчі тижні, можливо, «за багатьма різними векторами».
Австралійський військовий аналітик Мік Райан вважає, що саме виснаження сил ворога є успішною передумовою для українського контрнаступу. Тут для Генштабу ЗСУ логічно спочатку досягти моменту, коли російські сили будуть максимально виснажені і лише потім починати наступальні операції.
Проте в квітні Росія може оголосити нову хвилю мобілізації, під час якої нібито планується набрати ще 400 000 новобранців, пишуть російські ЗМІ. Як показав досвід осіннього контрнаступу на Харківщині, навіть непідготовлені чисельні сили сильно ускладнюють просування вглиб контрольованих ворогом територій.
Час контрнаступу не варто відкладати надто довго, аби Росія не встигла мобілізувати значні ресурси і кинути їх на зупинення української атаки.
Не менш важливим є фактор злагодженості українських сил.
Зараз українські солдати проходять навчання в США, Іспанії, Німеччині, Британії та інших країнах. Аби підготовлені солдати могли діяти злагоджено на полі бою і виконувати спільні задачі потрібен додатковий час після їх повернення в Україну.
Тому навряд чи варто очікувати український контрнаступ раніше травня. Можливо, «весняний контрнаступ» насправді почнеться влітку.
Контрнаступ за натовськими стандартами
Прогнозуючи те, як має відбуватися новий контрнаступ, експерти часто озираються на досвід звільнення Харківщини і правобережної Херсонщини. Хоча по своїй суті це абсолютно різні військові операції.
Контрнаступ на Харківському напрямку був блискавичним. Натомість багатомісячне витіснення російських військ з правого берега було важким, хоч сам Херсон вдалося звільнити без боїв.
В обох випадках українська армія мала на озброєнні переважно радянську важку техніку і класичні засоби атаки. Зараз цього може бути недостатньо аби пробити потужну лінію мінних полів і фортифікацій, які збудували росіяни на півдні.
Проте з минулої осені Україна отримала багато спеціалізованої техніки і засобів НАТО, які використовуються Альянсом для ефективних наступальних дій.
Італійський військовий аналітик Томас Тейнер вважає, що основою для прориву лінії фронту можуть стати засоби розмінування MICLIC та снаряди Jdam Er, які США використовували для знищення фортифікацій талібів в Афганістані.
Їх передачу Україні Пентагон схвалив взимку. Можливо, цей крок входив в стратегію підготовки ЗСУ до контрнаступу.
На відміну від класичної артилерії, снаряди Jdam Er значно ефективніші проти укріплених і захищених позицій, адже по суті це потужні керовані авіаційні бомби вагою від 203 до 910 кг.
Такої зброї Україні не вистачало минулої осені для звільнення Херсонщини, де ворог встиг звести потужні фортифікаційні системи.
Західні партнери також поставляли в Україну важку техніку для розмінування, яка має допомогти здолати російські мінні загородження.
Зокрема, США схвалили постачання Україні систем M58 Mine Clearing Line Charge (MICLIC), що стріляють вибуховим зарядом на 107 метрів і розчищають заміновані шляхи. Найбільш ефективно система працює є в поєднанні з важкою броньованою машиною розмінування М1150, але офіційно ці машини не постачались в Україну.
Натомість Україна отримає щонайменше 55 важких машин прориву на базі танків Leopard від Німеччини і Фінляндії, які мають розчищати шлях від мін і загороджень перед бойовими танками і важкою бронетехнікою.
Найголовніша відмінність нового контрнаступу в тому, що на вістрі атаки можуть стояти сучасні західні танки і важкі БМП, здатні ефективно атакувати не тільки вдень, а й вночі за рахунок значно досконаліших засобів нічного бачення.
Західна бронетехніка також має кращу оптику і системи наведення, що дозволяє раніше виявити противника і знищувати його на більшій відстані. У прямих боях українські війська матимуть значну перевагу.
Невід’ємною частиною наступальних дій НАТО є використання ударних вертольотів, які забезпечують прикриття наземних військ з повітря. За даними США, ударні гелікоптери Apache AH-64 під час операції «Буря в пустелі» знищили щонайменше 500 танків урядових військ Іраку.
Оскільки Захід так і не погодився передати бойову авіацію, українським військам доведеться обмежуватись підтримкою артилерії.
Окрім цього Україна отримала десятки різних інженерних систем, від мобільних мостових систем до інженерних машин евакуації, які мають спростити пересування військ в складних умовах.
Як тактично може відбуватися наступ? Важке ударне угруповання з танками Leopard і Challenger має прорвати лінію оборони. Після цього ЗСУ, ймовірно, буде використовувати мобільні групи на легкій бронетехніці для розвитку атаки і зачистки території, як було на Харківщині. Ця тактика ефективна, адже російська армія неповоротка, має поганий зв’язок, розвідку і не здатна вести маневрені бої.
Чи достатньо в України ресурсів
Збройні сили України мають значно ширший арсенал засобів, ніж минулої осені. Але чи вистачить їх?
Найбільшу стурбованість викликає потреба України в боєприпасах. ЗСУ використовують близько 3000–5000 снарядів на день. Під час наступу витрата може зрости в два-три рази. Якщо контрнаступ триватиме кілька місяців, то українській армії може знадобитись близько мільйона снарядів.
Україна отримала понад півмільйона снарядів з початку року, ще мільйон снарядів планує закупити ЄС. Але цього може не вистачити аби підтримувати активні бойові дії впродовж року.
Запаси артилерійських снарядів на Заході поступово вичерпуються. США і європейські країни збільшили їх виробництво, але цього обсягу все ще не вистачає, щоб перекрити темпи витрат на фронті.
Іншою проблемою є те, що Захід передав Україні значно менше важкої бронетехніки, ніж очікувалося.
Минулого року генерал Залужний говорив про 300 танків і 700 БМП, які необхідні ЗСУ для успішного контрнаступу. Попри всі зусилля танкової коаліції вдалося зібрати лише близько 90 танків Leopard 2 і Challenger. 31 Abrams, ймовірно, буде поставлений значно пізніше.
Крім них Україна також отримає 100 модернізованих легких танків Leopard 1 і близько 130 танків Т-72 і РТ-1 (польська модернізація радянського Т-72).
Формально разом це більше 300, але лише третина з них — сучасні важкі бойові машини, ефективні у наступі.
Також вже два місяці не було повідомлень про нові поставки важких західних БМП. Хоча спочатку США говорило про навчання 500 українських членів екіпажу БМП Bradley щомісяця. Тоді можна було очікувати, що їх будуть поставляти регулярно великими партіями.
Поки що схвалені поставки зупинилися на 109 БМП Bradley, 50CV90 та 40 Marder.
Недостатність важкої бронетехніки військовим знову доведеться компенсувати за рахунок легкої бронетехніки нижчого класу. Зокрема БМП М113 і БТР Stryker. А це менший захист і менша вогнева потужність. Що значно гірше для штурму позицій ворога.
Де відбудеться наступ
Під час минулорічного контрнаступу ЗСУ атакували одразу на двох найбільш віддалених напрямках (Харківщина і Херсонщина). Це дозволило максимально ускладнити забезпечення ворога – росіянам доводилося обирати, на який фронт відправляти снаряди і підкріплення.
Зараз лінія фронту скоротилася. Проте, ймовірно, Генштаб ЗСУ обире схожу тактику і завдасть удару на кількох віддалених напрямках. Один з яких анонсований південь України, а інший найменш очікуваний і найбільш вразливий для ворога.
Хоча точка наступу на півдні також не до кінця очевидна, це лінія фронту від Запоріжжя до Вугледара довжиною понад 150 км.
Слабким місцем для росіян є логістика. Залізниця з Донеччини проходить близько від лінії фронту, а залізничний міст в Крим все ще ремонтують після минулорічного підриву (хоча Росія заперечувала факт його виведення з ладу).
Окупаційні адміністрації навіть почали будувати укріплення на південному узбережжі Криму, очікуючи висадки українського десанту.
Ще одним страхом росіян є форсування Дніпра і наступ з боку Херсону. Це ризикована операція, хоча й можлива.
Просування ЗСУ в Крим поки малоймовірні. Між позиціями української армії і півостровом понад 180 км – удвічі більше, ніж максимальна глибина просування ЗСУ під час звільнення Харківщини, де ворог не був готовий оборонятись.
Поява ЗСУ в Криму стає реальною, якщо у росіян настане колапс, а в українських військ буде достатньо резервів, аби провести одночасно зачистку колосальних територій півдня і перекинути частину військ для стрімкої атаки на півострів.
Forbes
