Німецький політичний діяч, прем’єрміністр Пруссії та перший райхсканцлер німецької імперії Отто фон Бісмарк колись сказав: «Ніколи стільки не брешуть, як під час війни, після полювання і до виборів». На жаль, цитата німецького політика залишається актуальною не лише у кожному куточку світу, а й у будь-який час. Хтось із політиків маніпулює суспільною думкою, хтось щось приховує, хтось навпаки приписує собі чужі заслуги, а хтось розповідає нісенітниці про опонентів. Одним словом, хтось бреше про себе, а хтось – про інших. От про останніх ми сьогодні й поговоримо.
Як відомо, для того, аби бути кращим, ніж хтось, достатньо або самому стати кращим, або знизити рівень суперника. Маніпулятивні політтехнології – це речі, якими ніколи не гребували українські політики. Починаючи від «брудної білизни», в якій рились опоненти того чи іншого політика, до загадкової смерті В’ячеслава Чорновола – все це політичні ходи, до яких вдаються кандидати на різноманітні виборчі посади.
На жаль, сучасна передвиборча кампанія не стала винятком. І хоч до парламентських виборів ще 2 роки, деякі політики і політсили вже почали демонструвати свій «арсенал», який часто є, м’яко кажучи, некоректним. Так, як тільки політична партія «Сила і честь» почала завойовувати довіру українців, а її рейтинг став стрімко зростати, на різноманітних інформаційних платформах та майданчиках стала з’являтись інформація, яка нібито дискредитує лідера політсили Ігоря Смешка. Співпраця із КДБ, розвідка на користь іноземних спецслужб, дружба з ФСБ, вбивство журналіста Георгія Ґонґадзе та отруєння 3-го президента України Віктора Ющенка – це основні злочини, у яких раз-по-раз різноманітні ЗМІ, які належать українським олігархам, звинувачують Смешка. І хоч сам політик неодноразово аргументовано спростовував такі чутки, все нові «армії» ботів продовжують поширювати ці фейки.
То хто такий Ігор Смешко, де правда, а де брудні політтехнології та чому про нього поширюють стільки маніпулятивної, а часто й відверто неправдивої інформації?
Про це журналісту ІА «ПІКА» розповів член політради Львівської міської організації ПП «Сила і честь» Василь Попович.
- Розпочнемо зі «співпраці» Ігоря Смешка та КДБ, а потім і ФСБ, яку йому ще й досі закидають опоненти. Що можете тут сказати?
Смешко одним із перших склав присягу на вірність народу України і пішов служити в новостворене Міністерство оборони
Мені дуже сумно таке чути і читати, бо, як на мене, стверджувати і поширювати таке можуть лише дуже неосвічені люди. Ігор Смешко – військовий, який пройшов вишкіл до полковника у радянській армії як людина із технічним складом мізків. Чи могли на нього розраховувати у КДБ? Думаю, що так і було. Я нагадаю, ми всі тоді були частиною Радянського Союзу, по-іншому бути не могло. Проте це лише розрахунок КДБ, на який сам Смешко, вочевидь, ніяк не відреагував. Коротше, кажучи, доказів тут просто не існує і їх не може бути, бо у той час він працював у зовсім інших структурах.
А якщо вже говорити про часи незалежної України, то ясна річ, що контакти з Росією були. Проте тут слід розуміти, що тоді Смешко обіймав далеко не останню посаду в нашій розвідці. Також нагадаю, що захистивши докторську дисертацію і запатентувавши кілька винаходів, які й до сьогодні використовуються у ракетобудуванні, він був одним із перших офіцерів, які перейшли на бік України у 1991-му. Він одним із перших склав присягу на вірність народу України і пішов служити в новостворене Міністерство оборони під керівництвом першого міністра оборони незалежної України Костянтина Морозова. Тобто, він дуже цілеспрямована, чітка, конкретна і послідовна людина. Наголошу, він, що називається, «технар», а такі люди дуже конкретні.
А щодо ФСБ, то тут все ще простіше. Нещодавно в мережі з’явилось фото, де Смешко стоїть поруч із керівником російської спецслужби – Патрушевим.
Так от, шановні панове, голова СБУ має відстоювати державні інтереси чи ні? Він має бачитись із головою спецслужби сусідньої держави чи ні? У той час ми не могли не співпрацювати. Тим більше, що це було задовго до війни, коли стосунки між цими державами були геть інші. До того ж, існують протокольні вимоги, які чітко регламентують і визначають, як мають відбуватись зустрічі такого рівня. Все це затверджено і не дотримуватись цього просто нереально.
- Також йому закидають, що коли Смешко працював військовим аташе у США, він, мовляв, будував власну кар’єру, а не займався справами України…
Для початку хочу внести ясність, що то був за час. Саме посольство України у США тоді тільки-но створювалось і не мало навіть своєї будівлі у Вашингтоні. Для роботи і виконання своєї військової місії при ньому Ігор Смешко спочатку не мав ні бюджету, ні приміщень, ні працівників, ні будь-яких інструкцій від попередників, бо таких, як ви розумієте, просто не було. Першим військовим представництвом незалежної України у США стала маленька комірчина без вікон в орендованій квартирі.
Кожна відповідальна людина, яка потрапляє на дипломатичну роботу, не на відпочинок туди їде. Це дуже нелегка праця, яка більше потребує від працівника, ніж дає йому. Уявіть: ти потрапляєш у чужу країну, чужу культуру, де необхідно знати чужу мову на високому рівні тощо. Тому Ігор Смешко був рекомендований як розвідник в службу посольства у якості військового аташе і це нормально. Він там себе проявив як самостійна особистість, яка може контактувати, налагоджувати дипломатичні відносини і є чимало свідчень, що за часи його роботи там Держсекретар США мав за честь зустрітись із українським аташе.
Якщо людина вміє мислити, вона організована і може вирішувати питання у стосунках між державами, то вона, звісно, буде рухатись вгору по кар’єрні драбині. На таких посадах добре себе зарекомендувати можуть лише люди, які вміють багатовекторно думати і реалізовувати інтереси своєї країни. Тому всі ці дурниці, які йому «закидають» опоненти, свідчать лише про те, що Смешко багато де був і багато де вирішував справи найвищого державного рівня.
- А як щодо розвідки, яку Смешко здійснював нібито не на користь України?
Безперечно, ми маємо по сусідству великого «вовка» чи то «ведмедя» і думаю, велика частина фейків іде саме звідти. Наведу кілька аргументів, які вщент розбивають теорію, що Смешко працює на зовнішню розвідку.
«Кольчужний» скандал
У 2002-му Ігоря Смешка відкликали із Швейцарії, де він також був військовим аташе, до Києва. Тут його призначили Головою Комітету з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю при президентові України та керівником української комісії для переговорів зі США щодо врегулювання «кольчужного» скандалу. Тобто, його повернули спеціально задля цієї місії. Наступного дня Смешко вилетів до Штатів, аби переконати американську сторону, що Україна не продавала «Кольчуг» Іраку. Він мав зустрічі із впливовими політиками та колегами з розвідки, після чого до нас прислали американо-британську комісію. Вона переконалася, що Україна справді не продавала «Кольчуг», після чого наша держава, фактично, вийшла з міжнародної ізоляції. По суті, Смешко довів, що «кольчужний скандал» був просто ще однією політичною спецоперацією проти України.
Тобто, коли почався великий скандал із цими «Кольчугами», саме росіяни робили все, аби показати Україну в найгіршому світлі. Цього ніхто не міг вирішити, але саме Ігор Смешко це питання не лише вирішив, а й вивів на певний рівень, де вся «чорнота» і брехня, яку вилили на нашу державу, просто нівелювалась. Він гідно вийшов із цієї непростої ситуації і вивів з неї Україну.
Співпраця із США
Так само великою мірою завдяки дипломатичним зусиллям Ігоря Смешка у 1993 році міністр оборони України Костянтин Морозов і міністр оборони США Лес Еспін підписали Меморандум про взаєморозуміння та співробітництво з питань оборони та військових відносин між двома країнами. Це, до речі, була перша міжнародна угода про військову співпрацю між Україною і США. Навіть європейські країни колишнього Варшавського договору, які зараз є повноправними членами НАТО, залишилися тоді позаду в динаміці розвитку двостороннього військового співробітництва з Україною. Проте потім ці процеси «забуксували» через дії нашої влади.
Помаранчева революція
Ігор Смешко наказав солдатам повернутись в казарми і як політик заявив, що армія не буде брати участі в боротьбі проти свого народу
Ми знаємо президента-бандита Віктора Януковича і пам’ятаємо Помаранчеву революцію. Тоді, будучи прем’єрміністром, Янукович дав команду, аби військові розігнали мітингувальників. Саме Ігор Смешко наказав солдатам повернутись в казарми і як політик заявив, що армія не буде брати участі в боротьбі проти свого народу. Ще після першого туру виборів 2004-го Смешко зібрав своїх заступників і сказав, що у них є вибір: подати у відставку, чим вони збережуть обличчя і врятують погони, або залишитися на місці та спробувати заблокувати будь-які спроби спровокувати криваві конфлікти. Тобто, або «вмити руки», що для країни може закінчитися громадянською війною, або спробувати очистити оці «Авгієві стайні». У результаті залишилась вся команда Смешка, хоч вони й розуміли, що на цьому їхня кар’єра може завершитись.
Скандал з амфетаміном
Ще пригадаю скандал, який виник у 90-х роках із продажем амфетаміну за кордон. Тоді на черкаському заводі брали сировину, у Львові з неї виготовляли наркотик і реалізовували його в Нідерландах. Якщо хтось забув, то я нагадаю, що саме зовнішня розвідка, в тому числі й генерали Смешко і Тимошенко, брала участь у викритті й притягненні до відповідальності усіх фігурантів цього міжнародного скандалу. Тут, до речі, теж Смешку часто приписують співпрацю з Росією, оскільки курували цей процес звідти. Але це були суто ділові стосунки між розвідками двох держав, аби припинити цю злочинну діяльність. А що найважливіше, тоді стосунки між Україною та Росією були абсолютно іншими і реальність майбутньої війни ніхто навіть в думках не припускав.
Тому, з огляду на все вищесказане, питання виникає в мене: людина, яка є українцем з покоління в покоління, з хорошою освітою, представляла Україну на найвищому рівні та однією із перших склала присягу народу України, могла мати якісь «тіньові» домовленості з іноземними спецслужбами, в тому числі й з Росією? Відповідь для мислячих людей очевидна. Те, що він мав контакти і постійно був на «передовій», не означає, що він працював на когось, окрім нашої держави. Так, це подобалось не всім президентам, а тепер не подобається олігархам, проте ці звинувачення є абсолютно безпідставними.
- Який стосунок має Ігор Смешко до вбивства журналіста Георгія Ґонґадзе? На це натякали окремі недруги генерала…
Почати хочу із того, що смерть Ґонґадзе – це дуже сумний випадок для України, бо ми втратили журналіста, який говорив правду і не боявся цього.
Якщо ж аналізувати дії тогочасної влади, то завжди існує посадова інструкція військового, в якій все чітко прописано. Склавши присягу народу України, він має поводитись певним чином. Проте, за часів Кучми існували такі «вислуги» у частинах офіцерів, коли військові все робили за командою «треба». Проте не Смешко. Тим більше, що вже на початку вересня 2000-го він був змушений подати у відставку з посади начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України, бо поки він разом із міжнародними партнерами боровся з організованою злочинністю, тогочасне керівництво СБУ зустрічалося і налагоджувало вигідні для себе бізнес-схеми з окремими представниками міжнародного криміналітету, за якими тоді стежили спецслужби різних держав.
За рік до цього, ще у 1999-му, Леонід Кучма зумисно ліквідував Комітет із питань розвідки при президентові України, який створив Смешко. Це зупинило координацію діяльності розвідувальних органів, їх взаємодію і перевірку інформації. І от саме відсутність скоординованих дій розвідорганів негативно проявилась при розслідуванні вбивства журналіста Георгія Ґонґадзе у вересні 2000 року. Тепер відомо, що за журналістом стежило не тільки МВС, але й СБУ. Звільнення керівника воєнної розвідки, тобто Ігоря Смешка, знімало останній фактор, який стримував дії агентів третьої сторони в керівництві СБУ. Величезний апарат спецслужби так і не став шукати ні замовника вбивства Ґонґадзе, ні реального організатора прослуховування кабінету президента України. Декілька офіцерів із воєнної розвідки, діючи на свій страх і ризик, ще у перші дні трагедії визначили, що Мельниченко діяв не самостійно. В нього були зв’язки в СБУ, які допомогли йому отримати закордонний паспорт з порушенням законодавства, по якому він і виїхав за кордон.
- «Вишенькою на торті» в матеріалах, які нібито розказують «всю правду» про Смешка є отруєння Віктора Ющенка, до якого політик буцімто має стосунок. Що б ви сказали з цього приводу?
За участю Березовського і представників штабу Ющенка було розроблено три таємні сценарії дестабілізації України: убивство Рибкіна, вибух у штабі Ющенка на Подолі та третій – «отруєння» Ющенка
Більшість людей з оточення Віктора Ющенка не вірила в можливість остаточної перемоги свого кандидата. Але ставки були вже зроблені та дуже високі. Тому багато хто з них був готовий на все, аби тільки він переміг. Саме для цього за участю Березовського і представників виборчого штабу Ющенка було розроблено три таємні сценарії дестабілізації України зсередини: перший – убивство Рибкіна, другий – вибух у штабі Ющенка на Подолі перед другим туром голосування і третій – «отруєння» Ющенка. Сьогодні факту отруєння і наявності в крові політика отруйних речовин юридично не встановлено. Окрім того, і потерпілий, і його оточення від самого початку робили все необхідне, аби у матеріалах справи не було результатів аналізу його крові з незалежної клініки у Відні. Тільки після двох судових процесів в Австрії слідству СБУ вдалося ще до лютого 2005 року одержати ці документи за допомогою австрійського міністерства юстиції. На підставі цього було зроблено перший комісійний висновок кращих медиків про відсутність факту отруєння.
А якщо говорити про це у суто психологічному плані, то тут є інша сторона медалі. Ющенко зробив багато для національної ідеї України. Він почав об’єднувати церкву і завдяки йому світ визнав Голодомор геноцидом проти українського народу. Тож Ющенко і Смешко – це два чисті українці. Тому це просто не логічно що Ігор Смешко може бути причетним до отруєння Віктора Андрійовича, як із поваги до себе, так і до служби, в якій він працював. Так, він був присутній на тій відомій вечері, але це взагалі нічого не означає. Смешко міг там бути як за запрошенням Ющенка, так і суто через свою посаду. Сам Ющенко досі не взяв на себе відповідальність, аби когось у чомусь звинуватити. Тому я думаю, що будучи свідомим українцем, розвідником, професіоналом і патріотом, Смешко просто не міг цього зробити. Він надто послідовний у своїх діях, аби так різко змінювати «курс».
- На вашу думку, чому про Смешка і сьогодні продовжують поширювати усі ці міфи?
Я гадаю, що вся справа у тому, що люди погано поінформовані. Здогади, які ми чуємо «збоку» – це наслідок або позитивної, або негативної пропаганди. На жаль, кожен лідер проходить через це «сито». Справді , про Ігоря Смешка багато опонентів розповсюджують «брудні» чутки, особливо оце «кодло» олігархів. На це є багато причин, перша із яких, на мій погляд, є його «українськість». Всі ж добре знають, що Ігор Смешко – це людина, яка є українцем, народився він на Батьківщині Тараса Шевченка та В’ячеслава Чорновола, його сім’я розмовляє винятково українською, а оці «малороси» його просто бояться. Тим більше, що подібними чеснотами вони похвалитись не можуть.
Проте тут є одна річ, про яку ми також не можемо забувати. Батько Ігоря Смешка загинув на війні, його виховувала мама і при цьому він закінчив школу на «відмінно». Ми ж розуміємо, що мама не дуже мала час, аби займатись дітьми, а оцінки йому не ставили за «гарні очі». Це талант від Бога, який був примножений наполегливістю молодого Смешка. Крім того, після школи його мамі точно була необхідна синівська допомога, через що він спершу мав намір піти одразу працювати. Але всі розуміли, що Ігор має продовжувати навчання, бо саме це йому вдавалось найкраще. Саме тому він вступив у військове училище, бо мав як технічний склад розуму (хоча й не був обділений творчою складовою). По-друге – саме у військовому училищі держава брала на себе частину витрат на його утримання. Тобто, про одяг, їжу та місце проживання він міг вже не перейматись, що дуже полегшувало ситуацію для матері. Ось такий було знайдено компроміс на той складний час.
Ну а згодом була прекрасна кар’єра і звання наймолодшого доктора наук у своїй царині. Йому тоді було всього 35 років. Тому, з огляду на його високий рівень освіти та хисту, патріотичну позицію та лідерські здібності, ми не маємо підстав вірити у подібний «бруд», який намагаються вилити на Смешка – ні моральних, ні формальних. Всі ці «боти» та опоненти намагаються знайти «компромат» на Смешка навіть в його юності, дитинстві, але і там їм немає, за що зачепитись. Тому саме в час, коли олігархічно-феодальна система намагається створити в Україні нову руїну, ми розуміємо, що цей державник готовий до того, щоб стати лідером. А на лідерський пост завжди багато охочих. От і роблять усе, аби заплямувати репутацію інтелектуала та гідного українця. Якщо коротко, то він не той політик, який «перевзувається в повітрі».
Як бачимо, всі «найгучніші» та «найрезонансніші» «скандали», які приписують Ігорю Смешку, або мають адекватне пояснення, або й зовсім висмоктані з пальця від початку і до кінця. Для чого це? Тут все зрозуміло – у голові партії «Сила і честь» одні бачать опонента, а інші й зовсім загрозу. Його риторика та позиція не подобається політикам, які давно дорвались до «корита», та олігархам, які звикли всіх тримати на короткому повідку за рахунок грошей.
Завершити хочеться цитатою іншого політичного діяча – президента США і людини, яка скасувала рабство, Авраама Лінкольна: «Можна дурити частину народу увесь час, можна дурити увесь народ деякий час, та не можна дурити увесь час весь народ».
Роман Гурський, ІА «Піка»
