В очікуванні українського контрнаступу військові експерти й аналітики розглядають події на фронті, оцінюючи можливості обох сторін. Майкл Кофман, директор програми дослідження Росії в Центрі військово-морської аналітики, та Роб Лі, старший науковий співробітник Інституту досліджень зовнішньої політики (FPRI), теж взялися за це завдання, проте зазирнули за межі контрнаступу.
Forbes обрав головне зі статті аналітиків для Foreign Affairs.
Дуже важливо, щоб Західні партнери України розробили довгостроковий план перемоги для України, адже навіть за найкращого розвитку подій майбутній наступ навряд чи покладе кінець війні.
Після цієї операції настане ще один невизначений період боїв та виснаження ресурсів, але із меншою кількістю постачання зброї для України. Війна точиться вже понад рік та може бути затяжною.
Партнери України роблять великі ставки на результат наступу ЗСУ, але не показують готовність підтримувати Україну у випадку затяжного конфлікту. Якщо підтримка можливого наступу – це пік західної допомоги, то Москва може припустити, що час на її боці й ще може виснажити ЗСУ.
Навіть якщо Україна досягне успіху у цій операції, Кремль навряд чи піде на переговори. Щоб Україна могла й далі чинити опір, Захід має показати, що готовий допомагати Україні й після наступу.
Безжальна зима
Після успішних українських контрнаступів на Харківщині та Херсонщині російська армія починала зиму вразливою. Але ЗСУ теж зазнали втрат, витративши чимало боєприпасів та зброї на ці операції, тому і їм необхідно було перегрупуватися.
Мобілізація й вихід із правого берега Херсону допомогли Росії стабілізувати свої лінії на фронті, створити резерви усього необхідного та організувати кращу ротацію для солдатів.
На щастя для України, російські політичні лідери нетерплячі, тому вони відмовилися від оборонної стратегії й замінили генерала Сергія Суровікіна на Валерія Герасимова на посаді командира армії в Україні.
Герасимов розпочав невчасну і невдало сплановану атаку на Донбасі наприкінці січня. Невідновлені сили армії РФ не були готові до наступу через недостатність живої сили, обладнання та боєприпасів.
Якщо загалом говорити про зимовий наступ Росії, то він продемонстрував, що її сили не здатні до широкомасштабних воєнних операцій. Натомість російські війська здійснювати точкові атаки ЗСУ невеликими групами.
Якщо порівнювати цю операцію із битвами на Донбасі у 2022-му, то цього разу у росіян була менша перевага в артилерії, тому і наступальний потенціал був менший.
Російська армія втратила тисячі солдатів, але це не допомогло їй захопити велику кількість української територій чи здійснити прорив. Навпаки, зимовий наступ ослабив армію, виснаживши людські й матеріальні ресурси РФ.
Ці втрати стануть Україні у пригоді, коли вона розпочне власний наступ.
Зимовий наступ росіян показав, що стратегія Москви продовжує страждати від невідповідності між політичними цілями та військовими можливостями.
Бахмут
Українські сили перебувають у Бахмуті частковому оточенні з лютого й у них вже немає такої переваги у кількості втрат відносно росіян, як раніше.
У Росії не було необхідних сил, щоб повністю оточити Бахмут, що могло б стати суттєвою перевагою для них, тому натомість вони зосередилися на більш символічній перемозі – захопленні самого міста.
Більшість російських солдатів, які загинули у Бахмуті, належали до загонів ПВК «Вагнера», які складаються переважно із мінімально підготовлених російських вʼязнів.
Ці втрати не настільки важливі для армії РФ, якщо порівнювати їх із втратами регулярної армії або мобілізованих солдатів. Вʼязні-«вагнерівці» не є важливою частиною економіки, а їх втрата не матиме суттєвих політичних наслідків.
Втрати у Вугледарі та Бахмуті можуть ускладнити росіянам захист від майбутнього українського наступу. Але й українські сили втратили немало солдатів і боєприпасів біля Бахмуту, тому і їм цей напрямок завдав труднощів.
Бахмут важливий із політичних і символічних причин. Зрештою, військова стратегія має політичне підґрунтя, бо вона прокладає місток між військовими операціями та політичними цілями.
Українські лідери не хочуть віддавати росіянам будь-яку перемогу, яка могла б підняти бойовий дух російської армії, тому ЗСУ продовжили захищати Бахмут.
Поки що зарано оцінювати вплив битви за Бахмут на цю війну. Наразі можна сказати, що українські сили уникнули оточення і змогли завдати значних втрат російській армії, нехай і припали вони переважно на загони «Вагнера».
У довгостроковій перспективі найбільше значення матиме кількість боєприпасів і обладнання, які сторони витратили на Бахмут. Вже історики будуть оцінювати, чи правильним було рішення України тримати оборону міста.
Контрнаступ України
За останній рік українська армія зазнала значних втрат. Багато офіцерів, сержантів, ветеранів та солдатів, яких тренували сили НАТО, загинули у боях. Залишається дуже мало часу на підготовку нещодавно мобілізованих солдатів.
Ще певна кількість українських воїнів проходить підготовку в країнах НАТО, але є один недолік: брак в України повітряного захисту. Військові НАТО знають як вести бої, коли повітряні сили прикривають їх згори, а особливості ведення боїв без такого захисту «натівцям» невідомі.
Російська оборона не є непробивною, але вона може бути достатньо сильною, щоб виснажити українські сили на кількох лініях оборони, таким чином вигравши час для прибуття підкріплення. Глибока оборона росіян створена так, що тактичний прорив не мав стратегічних наслідків.
Хід прийдешніх боїв важко передбачити. Так само незрозуміло, чи забезпечив Захід Україну важливими для наступу потужностями, такими як машини для прориву барикад, розмінування і прокладання переправ.
Попри постійну увагу до таких бойових одиниць, як танки чи винищувачі, саме додаткове обладнання, логістика і підготовка мають найбільшу цінність із часом.
Хоч Росія проводить військовий вишкіл до контрнаступу України, Москва змарнувала цінні ресурси, а моральний дух солдатів може бути низький, і це все робить російські сили вразливими.
В української армії мотивація і бойовий дух на високому рівні, хоч такі фактори важко оцінити, але все ж ситуація для України не така вигідна, як була у Харківській області у вересні 2022-го. ЗСУ потрібно не лише досягти успіху, а й не занадто виснажити власні ресурси.
Довгострокова підтримка України
Проблема із майбутнім наступом полягає у тому, що попри високі сподівання очікувати остаточної перемоги після нього не варто.
Україна ймовірно отримає велику кількість боєприпасів від партнерів перед наступом, але це радше відкриє вікно нагоди, ніж дасть українським силам тривалу перевагу.
Підтримці Заходу бракує далекоглядності, адже партнери постачають необхідні засоби впритул до наступу, але без уявлення про те, що буде після нього.
Аналітики й законодавці, які переконані, що наступний військова допомога Заходу Україні, змінить хід війни, постійно розчаровуються. Адже для традиційної широкомасштабної війни потрібна велика кількість озброєння і боєприпасів, а також підготовка солдатів.
Так, потужна зброя має значення, але немає такої зброї, яка розв’яже усі проблеми. Україна вірогідно відвоює території під час наступу і пробʼє лінії оборони Росії. Але навіть якщо Україна здобуде воєнну перемогу або серію перемог, це не означає, що війна одразу закінчиться.
Сторона, що програла, вирішує, коли війна закінчиться, а цей конфлікт ймовірно продовжиться як війна на російській і українській територіях.
Наразі мало що вказує на те, що Володимир Путін добровільно закінчить війну, навіть якщо російські військові зіткнуться із поразкою. Він може продовжити її як війну на виснаження попри перспективи на полі бою у російської армії.
Путін може подумати, що пік постачання зброї Заходом припаде саме на підготовку до наступу, а з часом, може на третій чи четвертий рік війни, Росія виснажить українську армію.
Ці припущення може і не відповідають дійсності, але якщо Москва переконана, що прийдешній наступ – це одноразова акція, то вона вважатиме, що час на її боці.
Якщо ж український наступ буде успішним, то ані суспільство, ані політичне керівництво України не захоче погоджуватися на щось, окрім цілковитої перемоги.
Якщо коротко, навряд чи цей наступ створить хороші умови для перемовин.
Війна на виснаження
Втім не схоже, що Росія готова до вічної війни. Навіть якщо Москва продовжить мобілізувати чоловіків і діставати зі сховків застарілу зброю, вона зіткнеться із погіршенням економічної ситуації та браком робочої сили.
А мобілізація буде необхідним, хоч і небажаним, кроком, якщо Росія вирішить продовжувати війну.
Якщо Захід зможе підтримувати Україну, то навіть із мобілізацією людських і військових ресурсів, становище Росії буде з часом все більше погіршуватися.
Останні кілька місяців європейські країни почали інвестувати у виробництво боєприпасів і укладати угоди на їхню закупівлю, хоч роблять це за більш ніж рік після повномасштабного вторгнення в Україну.
У країн Заходу немає єдиного бачення, як закінчиться війна. Поразка для Росії – це не те саме, що перемога для України, і не треба ходити далеко, щоб побачити, що в Європі перемогу України бачать по-різному.
Одні вважають, що поточна ситуація – це вже стратегічна поразка для росіян, а інші ще не визначилися зі своїм поглядом.
Хай там що, а події після українського наступу покажуть, Захід озброює Україну для повного відновлення контролю над її територіями чи для забезпечення кращої позиції на перемовинах.
Наступ заполонив думки усіх і кожного, але більш раціонально було б забезпечити Україні підтримку на довготривалу перспективу. Тому Заходу варто було б активно готуватися до майбутнього після наступу.
Історія показує, що війни важко закінчувати й вони продовжуються ще довго після рішучих перемог, навіть якщо перемовини вже почалися.
Для України і її партнерів робоча теорія перемоги полягає у витривалості й розв’язанні довгострокових питань.
США і Європі потрібно зробити необхідні інвестиції для підтримки України далеко після 2023-го, а також розробляти плани для наступних контроперацій й припинити покладати надії лише на одну.
