«Закрийте небо над Україною», «відповідальність за смерті цивільних лежать і на вас» та багато інших заяв Президента України Володимира Зеленського з початку відкритої війни росії проти України адресувались НАТО. Спочатку це були зауваження, потім прохання, а згодом наш гарант перейшов на вимоги. Щоправда, всі вони безуспішні – Америка постійно заявляє, що не хоче втручатись у цей «конфлікт», чим вже заслужила «звання» політичного імпотента і боягуза серед українського суспільства.
Проте, якщо раніше США та НАТО мали багато причин ухилятись від таких заяв, то тепер таких можливостей все менше. На територію Хорватії впало вже два безпілотники, один із яких ніс вибухівку, що дивом і на щастя не обернулось катастрофою. Також нещодавно крилаті ракети вразили Міжнародний миротворчий центр (Яворівський полігон) біля Львова, який розташовується всього за 19 км від Польщі, а це теж член Альянсу. Окрім того, в Ірпені російські окупанти вбили громадянина США. І тут мова не йде про добровольця, який знав, куди він іде. Жертвою став відомий журналіст. Всі ці обставини мали б підштовхнути Захід до рішучих дій.
То чому позиція Заходу така «млява», чи закриють вони небо над Україною та чи маємо ми право щось вимагати у НАТО?
Про це журналісту ІА «ПІКА» розповів міжнародний експерт Микола Капітоненко.
- Чому позиція США та НАТО така «нечітка»?
Штати розраховували, що росіянам вдасться швидко перемогти у цій війні
Зараз дуже важко говорити, хто що планував і хто на що сподівався. США мали плани на різні варіанти розвитку подій. Я думаю, що вони розраховували на те, що росіянам вдасться швидко перемогти у цій війні. Тому зараз у них почали діяти плани «B» чи навіть «С». Тобто, США особливо не спантеличені. Їхня позиція не така чітка і не така тверда, як би хотілось нам, бо вони відштовхуються від власних потреб. Іншими словами, вони роблять своє і їм не дуже грає роль, чого потребує Україна.
- Чи можуть нам надавати військову допомогу інші держави, які входять до НАТО?
Безперечно, бо наразі саме так і відбується. Постачання зброї – це не прерогатива альянсу і про це йшлось ще до повномасштабної війни. Це рішення окремих держав-членів і воно працювало до війни, працює зараз і працюватиме надалі. Тобто, ми отримуємо зброю на рівні двосторонніх угод з конкретними країнами.
- Польща та США довго не могли домовитись, хто із них, в якому порядку і які саме літаки мають передати Україні. Із чим це пов’язано?
Американці не хочуть виводити конфлікт на новий рівень, бо тоді літаки НАТО будуть воювати проти російських у небі над Україною
Це пов’язано винятково із небажанням США збільшувати ескалацію у цьому конфлікті та створювати додаткові ризики для себе. Я думаю, що те, хто кому які літаки передає і що отримує натомість, – це суто технічні моменти і їх можна вирішити. Але тут проблема існує на політичному рівні: американці не хочуть виводити конфлікт на новий рівень, бо тоді літаки НАТО будуть воювати проти російських у небі над Україною. Ймовірно, Америка розглядає це як ескалацію і не хоче цього. Тому Штати й вказують, що протиповітряна оборона буде кращим рішенням для нас.
- То чи можемо ми щось вимагати у НАТО і чи вплине це на Альянс?
Нам ніхто нічим не зобов’язаний, бо ми не є членом Альянсу
Ні, ми не можемо нічого вимагати, бо ми не є членом НАТО і нам ніхто нічим не зобов’язаний. На жаль, ми не створили ні за 30 років, ні за останні 8 років надійної системи союзів, які б когось до чогось зобов’язували у сфері безпеки. Тому ми чуємо лише спільні заяви.
Сьогодні Україна лише може доносити до інших країн думку, що наші проблеми є також проблемами Європи й світу. Чи погодяться вони з цим – питання відкрите, а більше нічого українська влада тут зробити не може. Рішення про те, в яких обсягах нам допомагати і в який спосіб, ухвалюється урядами інших країн. Єдине, як ми можемо на це впливати, – це підвищувати ціну агресії для росії. Причому, як військово, так і економічно. Наразі українська влада це і робить, причому успішніше, ніж усі очікували.
Роман Гурський, ІА «ПІКА»
