Олігархат – «вічна тема» української політики. Починаючи із 1997-го року на нашу політику та економіку у різні способи та з різним рівнем втручання впливають олігархи. І незважаючи на те, що мало не кожна влада обіцяла подолати це явище, ніхто цього так і не зробив, а олігархи, у свою чергу, все більше «пускали коріння» в політичне життя України. Проте, як показав новий досвід, із представниками «великого бізнесу» також можна боротись.
Так, нещодавно всю Україну сколихнуло дві новини. Спочатку ми були свідками закриття телеканалів кума Путіна Віктора Медведчука, обшуків у його помешканнях та притягнення його до відповідальності. Наразі все обмежилось домашнім арештом, а слідство триває.
Згодом був другий удар по олігархату з боку влади, який вилився в «антиолігархічний закон». Він став доволі відчутним для найбагатших українців. Цей документ передбачає створення спеціального реєстру, куди будуть вносити олігархів. А визначатимуть таких за наступними критеріями: участь у політичному житті, значний вплив на засоби масової інформації (ЗМІ), кінцевий бенефіціарний власник монополій на ринку та володіння активами на понад 1 мільйон прожиткових мінімумів (близько 2,3 млрд грн).
Все це, ясна річ, не сподобалась олігархам, а особливо головному із них – Рінату Ахметову, який відразу ж став намагатись завдати удару у відповідь. Взаємний тиск на різних рівнях, риторика протистояння та погрози – все це ми регулярно чуємо як від самого Володимира Зеленського, так і на каналах Ахметова. Одним словом, ми стали свідками початку справжньої «війни» між владою та українським олігархатом.
То чому Зеленський не знайшов спільну мову із Ахметовим, якими ресурсами володіють сторони протистояння і чим все це може закінчитись?
Про це журналісту ІА «ПІКА» в інтерв’ю розповів політолог та голова Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.
- Олігархи у нас знаходили спільну мову з усіма владами окрім сучасної. Чому Ахметов і компанія не порозумілись із Володимиром Зеленським?
Зеленський не пройшов «політичної школи», яка вчить домовлятись із олігархами
Так, ви маєте рацію, що олігархат в Україні був при усіх владах, проте далеко не кожна влада намагалась протистояти цьому явищу. Ситуація, яку ми маємо сьогодні, є дуже показовою. Я думаю, що пояснення цього всього лежить у специфіці самого Зеленського. Він не політик, він не пройшов школу «політичного виховання». Вона полягає у тому, що із самого початку ти, як професійний політик, починаєш розуміти, що гроші – в олігархів, тобто у великого бізнесу, їх там треба шукати, з цими людьми треба домовлятися, вибудовувати взаємно корисні відносини і не вступати із ними у конфлікти. Це, наприклад, відразу ж зрозумів Арсеній Яценюк, який із самого початку прийняв такі правила гри, Порошенко – той сам олігарх тощо. А Зеленський занадто швидко прийшов не те що у політику, а обійняв найвищу державну посаду. Спочатку він не хотів конфліктувати з олігархами і навіть був налаштований на конструктивну співпрацю із ними. Типу, лише б вони не втручались у політику і робили корисні речі для держави, а натомість він їх чіпати не буде. Президент розраховував на взаємодію в окремих питаннях і це навіть було у перші місяці його перебування у кріслі та на початку пандемії коронавірусу. Проте пізніше Зеленський зрозумів, що окремі олігархи не просто впливають на політичні процеси чи парламент, а вони намагаються «перекупити» депутатів із партії влади. Таке, звісно, йому дуже не сподобалось і стало першим поштовхом до цього протистояння.
Вже у цьому році Зеленський побачив, що є такий дуже ефективний інструмент впливу на олігархів як санкції РНБО. Вони спрацювали наразі проти одного – Віктора Медведчука, І тут президент і його команда задумались, що у принципі, через РНБО можна впливати й на інших. Саме тут і з’явилась ідея закону про олігархів.
- Яка роль антиолігархічного закону в цих процесах?
Закон про олігархів – це не так інструментарій «розкуркулення» олігархів (там нічого подібного немає), як впливу на них і, що головне, обмежень. Фактично, там всього дві заборони, але це система контролю над олігархами і система стимулювання того, щоб вони пішли геть із політики. Причому бажано, щоб вони також покинули і медійну сферу. От саме система цього контролю й викликала дуже велике роздратування і незадоволення олігархів, головний серед яких Рінат Ахметов сприйняв це як особисте приниження. Щоб таку людину, як він, включали в якийсь реєстр олігархів і фактично ставили знак токсичності! Таким людям не подобається, коли їх навіть неофіційно називають олігархами, а тут все на найвищому рівні. Ба більше, Ахметов тепер ще й має кожному повідомляти, що він має таке «клеймо». От саме це він і сприйняв це як особисте приниження і почав свою протидію цьому закону.
До речі, саме у контексті цього конфлікту навколо закону й виникла ситуація із Разумковим. Команда Зеленського почала його звільняти, натомість Рінат Ахметов почав його публічно підтримувати. Тому зараз «війна» з олігархами персоніфікувалась і стала особистим протистоянням Ахметова та Зеленського.
- Із чого почалось це протистояння?
Прямий привід цієї ворожнечі, після якого Ахметов почав відкриту інформаційно-політичну війну проти Зеленського, і є антиолігархічний закон. Це дуже чітко відстежується: спочатку ми бачили звернення Людмили Денісової, через яку і запустили листа, який критикував закон про олігархів. А потім почалась історія із Разумковим. Коли його звільнили, то протистояння перейшло у відкриту фазу.
- Хто володіє більшим ресурсом у цій «війні» і як можуть розвиватись події?
Ахметов може діяти проти президента медійно і частково політично, а Зеленський може застосувати ресурси законодавчого, правового і адміністративного тиску
І в Зеленського, і в Ахметова ресурси величезні, але вони принципово різні. В Ахметова є величезний інформаційний, організаційний та фінансовий ресурс. Він може вести проти президента потужну інформаційну війну. А через застосування фінансових можливостей, і він вже це робить, олігарх може спробувати зруйнувати парламентську монобільшість. Оце виведення депутатів із складу фракції – це демонстрація того, що він і надалі може послаблювати позиції «Слуги народу». Створення внутрішньої опозиції, яка зараз консолідується навколо Разумкова, – це теж елемент війни проти Зеленського. Але це інформаційні та політичні інструменти. Ахметов не може повалити Зеленського. Так, він може його послабити, вдарити по рейтингах і таке інше, але не змістити президента із посади. Якщо Рінат Ахметов зуміє вивести з парламенту 20 «слуг народу», а це дуже малоймовірно, це може призвести до парламентської кризи і це теж виклик для Зеленського, але не більше.
А що ж у Володимира Олександровича? У нього є брак інформаційних ресурсів. Сьогодні він має спротив з боку олігархів, які контролюють більшість телевізійних каналів, зокрема й інформаційних. Своїх телеканалів він не має. Хіба що «Дом», але цей молодий канал має дуже обмежену і дуже специфічну аудиторію. Так, Коломойський надає йому підтримку з боку «1+1», більш-менш нейтральний Пінчук і так далі, але ресурсу для щоденної інформаційної протидії Ахметову, Медведчуку і Порошенку Зеленський не має. Але є одне «але»: Зеленський – керівник держави і він може задіяти проти Ахметова правовий, законодавчий та адміністративний ресурс, що ми вже бачимо. Наприклад, законопроект 5600 (спрямований на збільшення податкових надходжень до бюджету, в тому числі за рахунок запобігання збиткам через існування деяких податкових “лазівок”, ред.), погрози ввести своє управління в приватних енергетичних компаніях у разі виникнення енергетичної кризи, розслідування, зокрема по схемі «Роттердам +» тощо. І це дуже потужні аргументи. Судячи з деяких експертних оцінок, в Ахметова дуже закредитований бізнес і якщо держава системно буде «бити» по ньому там, де є привід, то це може створити величезні економічні проблеми для олігарха і його компанії.
Є ще один сценарій, який просто може бути апокаліптичний для Ріната Леонідовича – це якщо Володимир Зеленський почне діяти так, як у свій час діяв Володимир Путін проти російських олігархів. Ми пам’ятаємо, чим це закінчилось для Ходорковського, який опинився у в’язниці на багато років, інші були вимушені тікати і так далі. Проте, у силу різних обставин, в Україні такий сценарій є навряд чи можливий. Зокрема це пов’язано зі слабкістю наших правоохоронних органів, низьку концентрацію ресурсів у руках президента тощо. У нас дуже плюралістична та демократична держава, тому такий сценарій застосування проти Ахметова авторитарних методів є малоймовірним. Проте створити проблеми для його бізнесу Зеленський цілком може.
Тобто, Ахметов може діяти проти президента медійно і частково політично, а Зеленський може застосувати ресурси законодавчого, правового і адміністративного тиску.
- То чим це все закінчиться і наскільки реальний сценарій примирення між Зеленським та Ахметовим?
Коли починається дуже серйозна війна, Ахметов може бути дуже слабким
Варіант примирення не можна виключати. Багато хто зараз говорить, що Рінат Ахметов має особисту образу на президента, мовляв, із ним обійшлись не «по понятіях» і йому це дуже не подобається, проте з обох боків є люди, які намагаються їх примирити. Я думаю, що тут може бути певне перемир’я або ж «пакт про ненапад», таке можливо. Але, на мою думку, найближчим часом ми будемо спостерігати за продовженням цього протистояння, взаємним тиском та погрозами. На мій погляд, жодна зі сторін у цьому конфлікті перемогти не може, бо у неї просто не вистачить ресурсів. Зеленський може довести це до кінця лише у випадку, якщо він дуже потужно застосує такі ж інструменти, як і Путін. Це єдиний сценарій, за яким він зможе зруйнувати імперію Ахметова, а сам Рінат Леонідович буде змушений тікати з України.
Взагалі, я зазначу, що не варто Ахметова вважати якимось непохитним чи непереможним. Він щонайменше двічі тікав: у 2005 році з України, а в 2014-му році з рідного Донецька, де він нібито контролював усе і всіх. Це і є свідчення того, що коли починається дуже серйозна війна, Ахметов може бути дуже слабким. Але для ефективної боротьби з олігархом необхідні ефективні правоохоронні органи та авторитарні методи. Поки я сумніваюсь, що Володимир Зеленський на таке піде.
А щодо самого Ахметова, то бити по рейтингах він може, пробувати розвалити «Слугу народу» теж. Хоча, якби він міг, то вже б зараз виводив багатьох депутатів із цієї фракції, а виводить лише одиниці, бо більше не виходить. Це означає, що його ресурс теж обмежений. Через Порошенка та ОПЗЖ Ахметов може спробувати не допустити перемоги Зеленського на наступних президентських виборах або створити коаліцію партії, яка виступить проти «Слуги» на парламентських виборах. Хоча досвід засвідчує, що більшість політичних проектів Ахметова є провальними.
Роман Гурський, ІА «ПІКА»
