Журналіст і політолог Кирило Сазонов мешкав у Бучі біля Києва, коли туди вдерлись російські військові. Він з сім’єю пережив багато днів окупації і на власні очі бачив все, що приніс із собою «русскій мір». Сьогодні Кирилу вдалось переїхати до Києва, де він і проживає. Політолог каже, що хоче якнайскоріше забути все те, що йому довелось пережити, але все ж ділиться цими історіями, щоб люди знали, яким є справжнє обличчя московії.
Тож про окупацію Бучі, нелюдську поведінку росіян та поради, як вижити в окупації, Кирило Сазонов розповів журналісту ІА «ПІКА».
- Як ви зрозуміли, що в Бучу зайшли окупанти?
Тут дуже просто: через кілька днів після оголошення мобілізації я пішов у військкомат, аби приєднатись до української армії. По дорозі я зустрів сусіда, який спитав мене, куди я. Після моєї відповіді, що у військкомат, він сказав, щоб я навіть не думав про це, бо там вже сидять «орки», які будуть мені дуже раді.
Загалом, у Бучі ситуація була дуже дивною. Якийсь шматочок міста відразу захопили московити, зробили собі там штаб і поставили блокпост. За 500 метрів від нього вже був український блокпост і різна техніка та люди постійно носились по Бучі. Наприклад, десь до 10-го березня до нас постійно заїжджала ірпінська тероборона та українські військові. Але через деякий час українці зникли, зайшли росіяни, які привезли дуже багато техніки – з моїх вікон якраз видно переїзд і вулицю Вокзальну, де розгромили їхню колону. І вже десь 11-го березня ворог зайняв наш житловий комплекс.
- Як поводились окупанти?
Буча була під кількома угрупованнями, які навіть не спілкувались між собою. Щоб ви собі розуміли, у нас є шість десятиповерхових будинків і в кожному із них був свій підрозділ. Були слов’яни з хабаровська, були «кадирвці» та буряти. Тобто, це різні групи, які навіть не спілкувались між собою, лише вітались. Можна було попроситись вийти з дому, але як пройти наступний блокпост через 200 метрів – невідомо. Його контролювали зовсім інші люди, з якими «наші» окупанти не мали зв’язку.
- Яким було ставлення серед ворогів одне до одного?
Та група, яка стояла у нас, – це були контрактники. Вони у розмовах згадували Сирію, давно служать разом, тому ставлення одне до одного було спокійним.
- Як моск@лі ставились до українців?
Буряти – це повні «відморозки» і садисти. Вони стріляли у цивільних, ставили розтяжки на під’їзди
По-різному. Буряти – це повні «відморозки» і садисти. Вони стріляли у цивільних, ставили розтяжки на під’їзди і таке інше. У тих районах, які контролювали буряти, найбільше трупів. Слов’яни спочатку були спокійнішими, але також звіріли з кожним днем. Це пояснюється тим, що все йшло зовсім не так, як вони планували: Київ не взяли за 3 дні, не вдався «кримський сценарій», їм казали, що української армії не існує, поліція розбіжиться, а цивільні їх радо зустрічатимуть. Натомість вони просувались повільно, з колосальними втратами, українська армія, як виявилось, ще й як існує і вона сильна. Крім того, ніхто не розбігся, місцеві не раді окупантам, з-за огорожі летять пляшки з коктейлями молотова, а з вікон по них стріляють.
Була історія, коли ворожий БТР зламав огорожу сусіднього будинку і всі солдати сіли їсти. Через деякий час туди прилетіла міна і в них мінус 5 людей. А потім вони кажуть, що такі, як ми, телефонують в ЗСУ і здають координати. Це їх дуже злило.
- Яким було їхнє ставлення до жінок і дітей?
З кожним днем ставало все більше вбивств та грабунків
Знову ж таки, всюди різне, я можу говорити лише про тих, хто окупував наш будинок. Спочатку було нормальне ставлення, але з кожним днем ставало все більше вбивств та грабунків, тому ми ризикнули і поїхали до Києва.
- До речі, про мародерства. Це почалось відразу?
Так, майже відразу. Приватні будинки і поверхи, звідки виїхали люди, окупанти займали з самого початку і хазяйнували там, як хотіли. Виламували двері в пошуку, де можна помитись, виспатись, поїсти і знайти чисті труси. Останнє – це дуже велика радість для них.
- Як відбулось ваше перше знайомство з окупантами?
Коли вони тільки зайшли в наш житловий комплекс, я абсолютно спокійно, без матюків, запитав у них, для чого вони прийшли. У відповідь мене без слів вдарили в обличчя. Це був бурят.
- Офіційна москва декларує, що вони, мовляв, рятують російськомовне населення. Чи була для них різниця, якою мовою говорять люди?
Вони «врятували» нас від пральних машин та кондиціонерів, ноутбуків, телефонів та життя
Я не думаю, що хтось би ризикнув біля окупантів розмовляти українською мовою. Тау людину відразу ж записали б до націоналістів і невідомо, що було б далі. Тому всі при них говорили російською.
Але кого і від кого вони прийшли рятувати? Вони «врятували» нас від пральних машин та кондиціонерів, ноутбуків, телефонів та життя.
- Чи був у них зв’язок із зовнішнім світом?
Ні, вони зайшли без телефонів навіть. Тому про те, що насправді відбувається, не знали ні солдати, ні офіцери нижчих рангів. Ввечері вони нам кажуть, що зранку нас відпустять і ми можемо їхати. На ранок інформація змінюється і вони кажуть, що до вечора підуть вони, а ми можемо залишатись. А потім вже розповідають, що вони таки залишаються і знову невідомо, на який час.
- Ваша порада: як вижити в окупації?
Я не боюсь ракетних чи артилерійських обстрілів. Страшно, коли ти чуєш, як працює стрілецька зброя, бо це означає, що під твоїми вікнами чужі війська
Найкращий спосіб вижити в окупації – це не потрапляти в неї. Я зараз живу у Києві та зовсім не боюсь ракетних чи артилерійських обстрілів, це не страшно. Страшно, коли ти чуєш, як працює стрілецька зброя, бо це означає, що під твоїми вікнами чужі війська.
Є прості правила, як вижити при нападах терористів, і ними можна користуватись, бо це те саме. Треба не впадати у відчай, спілкуватись з ворогом і тримати руки так, щоб їх було видно. За можливості, треба тікати до початку окупації, або після неї. Найстрашніше – тікати під час неї. Немає такого, щоб місто було чітко розділене між військами, тут всі стріляють у все, що рухається. Росіяни стріляли дуже активно, бо боялись, що це або тероборона, або українські військові, які переодягнені у цивільне. Тому по чоловіках окупанти стріляли відразу. Наприклад, коли треба було сходити по воду, то я просив, щоб зі мною йшла хоча б одна жінка, бо чоловік – це відразу мішень.
Ну і звіріють вони з кожним днем. Вони несуть втрати і кожного ранку їх менше, ніж було звечора. Тому в них дуже змінюється ставлення до людей, на яких вони банально зганяють свою злість.
- Сьогодні російські пропагандисти говорять про те, що події в Бучі були інсценізованими. Що ви можете сказати таким людям?
Я сам особисто бачив, як окупанти розстрілювали мирних людей
Я на власні очі бачив, як окупанти розстрілювали мирних людей. Вони не розбирались, нічого не з’ясовували, а просто стріляли у цивільних. Тому, якщо хтось хоче поговорити з очевидцем тих подій, то я завжди відкритий для таких свідчень. Крім того, сьогодні ніхто нікому не заважає поїхати у ту ж Бучу і переконатись у всьому самостійно. Але це, звісно, не потрібно рашистським пропагандонам.
Роман Гурський, ІА «ПІКА»
