Окрім безпосередньо військової загрози, Росія використовувала і продовжує використовувати гібридні методи агресії. Це кібератаки, псевдомінування різних об’єктів – від закладів освіти до важливої інфраструктури, зимові «навчання» біля українських кордонів, розповсюдження як через соцмережі, так і через публікації в якихось ЗМІ панічних настроїв для дезорієнтації та недовіри.
Про це заявив Олег Бєлоколос, голова правління «Майдан закордонних справ», член Політради партії «Сила і Честь», пише УНІАН.
Усе це засоби, які в принципі використовувала, якщо ми заглянемо в історію, і нацистська Німеччина. Вона аналогічним чином тиснула, наприклад, на ту ж саму Чехословаччину в 1938 році, або напередодні нападу на Польщу у 1939 році. Тобто якісь інформаційні качки, вигадки щодо начебто утисків російськомовного населення, виступи офіційних представників Росії в ЗМІ, різного роду погрози – арсенал доволі широкий. І більшість цих засобів не такі вже й нові.
«План керівництва Росії — домогтися перемоги без застосування збройних сил, шляхом погроз і шантажу»
У ситуації, коли РФ не може вдертися військовим шляхом, вона застосовує для ослаблення супротивника гібридні методи. План керівництва Росії — домогтися перемоги без застосування збройних сил, шляхом погроз і шантажу. Усе це робиться, аби змусити і Україну, і Захід в більш широкому контексті піти на вимоги, які в грудні минулого року МЗС Росії представило публічно та виклало на папері – гарантії, ба навіть зобов’язання невступу України та Грузії до НАТО, демонтаж, як вони кажуть, інфраструктури НАТО в країнах, які приєдналися до Альянсу після 1997 року.
Чого ще можна чекати від Росії? Як людина, яка вже давно відстежує зовнішню політику РФ, можу сказати, що там принцип дії такий: існують окремі групи в різних відомствах, яким ставляться свої завдання і які, в принципі, працюють на одну ціль. Це можуть бути і заходи безпосередньо в Україні, це можуть бути заходи і в європейських країнах.
Я впевнений, що, наприклад, російським посольствам в країнах Європи поставлено завдання просувати через свої канали ідею про те, що, мовляв, навіщо НАТО захищати Україну. Така собі аналогія на (не дослівно) «Навіщо Франції воювати за Данциг?», сучасний Гданськ (антивоєнний політичний лозунг часів Другої Світової, направлений проти втручання Франції у військові дії та надання французами військової допомоги Польщі). Тобто просувається така ідея, що зараз йдеться про питання Росії та України. Тож навіщо країнам НАТО втручатися у цей конфлікт.
І це – лише один з напрямів, над яким активно працює російська зовнішня політика, розвідка і все, що там тільки може бути.
Інший напрям — це послаблення трансатлантичних зв’язків. Тобто вони постійно просувають ідею про те, що Європа начебто підпорядковується США. Мовляв, це саме Штати ведуть таку агресивну політику, а Європа начебто має співпрацювати з Росією, бо є якісь там спільні економічні зацікавленості й інтереси.
Насправді таких (і схожих) напрямів там безліч. Але ця тактика, як видається, виявилася не аж такою ефективною. Зокрема остання хвиля їхніх вимог та нагнітання ситуації спрацювали дещо навпаки.
«Захід, пропри усі намагання РФ роз’єднати союзників, у перемовинах з Росією намагається виступати єдиним фронтом»
З’явилася інформація про те, що навіть такі країни, як Швеція, Франція та Фінляндія не лише посилюють свою обороноздатність, але посилюють масштаб і глибину своєї взаємодії з країнами НАТО. РФ, навпаки, консолідувала позицію країн Європи, які раніше, скажімо так, були не схильні займати прямо такий антиросійський курс.
Плюс до того, зараз доволі непогано працює Державний департамент США, постійно консультуючись і брифінгуючи країни НАТО про хід перемовин з Росією. Тобто Захід, пропри усі намагання РФ роз’єднати союзників, у перемовинах з Росією намагається виступати єдиним фронтом.
