За чотири роки повномасштабної війни та жорстких західних санкцій російсько-китайські відносини зазнали кардинальних змін. Колишній союз рівних перетворився на формат, де Пекін має беззаперечне домінування. Російський диктатор, яким Сі Цзіньпін відкрито захоплювався у 2013 році, тепер змушений просити в нього економічної милості.
Про це пише The Wall Street Journal.
Яскравим прикладом цього став травневий візит путіна до Китаю, головною метою якого було отримання зеленого світла на будівництво газопроводу “Сила Сибіру-2”. Натомість китайська сторона поставила жорсткий ультиматум: Пекін погодиться на проєкт лише за умови, що купуватиме газ за тими ж заниженими цінами, що діють на внутрішньому ринку РФ. Фактично Кремлю запропонували профінансувати будіництво власним коштом.
За даними джерел WSJ, росіянам прямо порадили не порушувати цю тему до зміни умов.
Наступного дня Путін залишив китайську столицю, підписавши 42 угоди, проте без домовленосейі щодо трубопроводу.
“Сі приймав Путіна так, як імператор приймає гостя у власному замку, – вважає німецький бізнесмен-аналітик Йорг Вуттке, – а потім відправив його додому”.
Частина аналітиків прогнозує, що Китай узагалі ніколи не підпише угоду щодо “Сили Сибіру-2”, попри минулорічний меморандум про взаєморозуміння. Аргументація тут структурна: у світі достатньо газу, а споживання Китаєм імпортного газу, за прогнозами, досягне піку вже в середині 2030-х.
Перший газопровід “Сила Сибіру” узгоджували 15 років, перш ніж Москва й Пекін нарешті домовилися про умови в травні 2014 року. Підписання відбулося лише через два місяці після анексії Криму, яка загрожувала Москві втратою доступу до європейського фінансування й змусила зрушити з місця багаторічний ціновий глухий кут у перемовинах із Китаєм. Росії тоді вдалося зберегти видобувні активи поза китайською власністю, проте у ціноутворенні гору взяв Пекін, забезпечивши собі суттєво знижений тариф, прив’язаний до цін на нафту.
“Сила Сибіру-2”, однак, мала б качати газ із родовищ, що колись постачали Європу. Успіх проєкту підтвердив би правильність повороту росії до Азії – стратегічного кроку, на який путін наважився, коли війна в Україні розірвала економічні зв’язки москви із Заходом. Натомість провал проєкту засвідчив би дещо гірше: Китай, у руках якого зосереджено майже всі козирі цих відносин, не має жодного наміру заміняти Росією Європу як ринок збуту.
Візит Путіна відбувся через кілька днів після того, як Сі зустрічався в тій самій китайській столиці з президентом Трампом – на саміті, який обидві сторони подали як зустріч рівних. Трамп назвав свій візит до Пекіна “G-2” – “Групою двох”. Китаю такий статус до вподоби, хоча публічно він утримується від цього означення, побоюючись відштовхнути Глобальний Південь, ключовий регіон, за задумом Сі, у перебудові світового порядку.
Втім, немає жодних ознак того, що стратегічне партнерство Пекіна й Москви ось-ось розпадеться. Навпаки, підтримка Китаєм росії лише зросла після вторгнення в Україну.
Ілюзія рівноправності та економічна експансія
Попри те, що Пекін буквально тримає на плаву воєнну економіку РФ – скуповує дешеву нафту, постачає компоненти для ВПК та надає фінансові шлюзи для обходу санкцій – Сі Цзіньпін намагається зберегти публічну ілюзію рівного партнерства. Оглядачі вважають, що китайський лідер добре засвоїв урок радянсько-китайського розколу 1960-х років, коли зверхність москви до “молодшого брата” зруйнувала їхній союз. Тому на публіці Сі виявляє максимальну повагу, вибиваючи всі необхідні поступки за зачиненими дверима.
Проте реальна статистика свідчить про глибоку економічну прірву. Якщо у 2013 році на Китай припадало лише 10% російського товарообігу, то зараз ця цифра сягає 40%. Водночас частка РФ у зовнішній торгівлі Китаю не дотягує навіть до 4%.
На думку WSJ, у Росії є підстави для розчарування і навіть настороженості щодо відносин із Пекіном. За китайськими даними, товарообіг між двома країнами подвоївся від початку війни, при цьому основне зростання припало на перші роки після вторгнення 2022 року.
Внутрішній російський ринок нині переповнений китайськими товарами – від автомобілів та важкої техніки до курятини. Це викликає серйозне невдоволення місцевого бізнесу. Дійшло до того, що під тиском очільника “Ростеху” Сергія Чемезова російський уряд був змушений вжити заходів для захисту власних автовиробників від китайської експансії.
Ба більше, російські спецслужби регулярно фіксують спроби китайського шпигунства, але Кремль наказує замовчувати ці інциденти, аби не дратувати Пекін.
Втрата сфер впливу: Центральна Азія та Північна Корея
Китайський вплив розширюється не лише в економіці, а й у традиційних геополітичних вотчинах Росії. За даними дипломатичних джерел, Сі використав свою економічну вагу, аби змусити Путіна погодитися на використання юаня як основної валюти в новому банку розвитку Шанхайської організації співробітництва (ШОС). Москва пручалася цьому понад десять років, побоюючись розширення впливу КНР у Центральній Азії, але фінансова ізоляція змусила Кремль здатися. Цей крок ще більше прив’яже такі країни, як Казахстан та Узбекистан, до Пекіна.
Ще однією лінією напруги стала Північна Корея. Китай серйозно стурбований військовим зближенням москви та Пхеньяна, зокрема відправкою військ КНДР на війну проти України та можливою передачею російських військових технологій. Пекін побоюється, що це спровокує Південну Корею та Японію до ще тіснішого союзу зі США, зруйнувавши стратегію КНР у регіоні.
Саме тому Китай відхилив ідею Путіна провести тристоронній саміт РФ, КНР та КНДР, а також наполіг, аби російський диктатор не летів до Пхеньяна одразу після відвідин Пекіна, щоб не створювати картинку суцільної “осі зла”. Натомість Сі Цзіньпін сам відвідав КНДР, чітко продемонструвавши, що саме Китай, а не Москва, залишається головним патроном режиму.
Наразі стратегія Пекіна є довгостроковою і розрахована на період після Путіна. Китайська влада тихо налагоджує зв’язки з російськими чиновниками та елітами, розуміючи, що антизахідні настрої в РФ вкоренилися дуже глибоко.
Як підсумовує WSJ, Росія стрімко та невідворотно рухається до сценарію абсолютної залежності, який ще десять років тому здавався б Москві просто неймовірним.
